Що заважає Закарпаттю виробляти якісні меблі?

Про це наша розмова із директором приватного підприємства "Карпатпромсервіс", яке спеціалізується на виробництві меблів, Василем Куциком.

Василю Івановичу, понад 30 років ви працюєте в деревообробній галузі Закарпаття. Напевне, знайомі вже з усіма тонкощами роботи в цій сфері?

— За стільки років роботи в одній галузі, звичайно, починаєш розуміти все до найменших деталей. Тим паче, що найкращий вчитель – це досвід. Незважаючи на те, що перша моя освіта – математик, усе ж перша робота – столяр. Чаклувати над деревом мені подобалося з дитинства. Пригадую, коли вступив до університету, то майже одразу вирішив перевестися на заочну форму навчання, й пішов працювати на Перечинський лісохімкомбінат за спеціальністю столяр. Відтак була і партійна, і вчительська робота. Згодом я перевівся на Ужгородський механічний завод, де за 24 роки працював на різних посадах: столяра, економіста (оскільки невдовзі отримав другу вищу освіту, закінчивши економічний факультет), майстра, постачальника, начальника відділу та комерційного директора. Коли в державі почалася приватизація, постало питання, що робити далі. Я вирішив зайнятися приватною справою у галузі деревообробки. Тому згодом викупив один із цехів фанерно-меблевого комбінату, де розгорнув меблеве виробництво. Зараз у мене на "Карпатпромсервісі" працює 35 робітників.

Закарпаття колись славилося потужним меблевим виробництвом. Тепер, натомість, більшість ринку заповнена недорогими низькоякісними гарнітурами, які завозять переважно з інших областей України. І це притому, що маємо натуральну сировину для виробництва...

— На жаль, після розпаду Союзу відбулося знищення сировинної бази, за кордон було вивезено чимало лісу-кругляку. По-друге, зупинилося багато підприємств, у тому числі й у меблевій галузі, а з середини 90-х наші ринки взагалі заполонили закордонні меблі. По-третє, на багатьох підприємствах, які ледь животіли, застаріло обладнання, а нове не закуповувалося, бо через простій на виробництві бракувало обігових коштів. Ще одна причина – кадри, оскільки інженерно-технічний персонал розбігся по ринках, де в ті роки заробити гроші було легше. Тому й відбувся занепад галузі. Втім, тішить, що в останні роки меблеве виробництво почало відроджуватися. На наші ринки прийшли закордонні інвестори, які вкладають кошти у розвиток галузі. Та, на жаль, не секрет, що зараз дуже активно процвітає кустарне виробництво, коли меблі складають прямісінько у гаражах чи підсобних приміщеннях. Адже в такий спосіб виробник, не сплачуючи податки, має більший навар у кишені. Хоча, не заперечую, серед так званих "кустарників" є дуже хороші спеціалісти, які працюють із комп'ютерними технологіями. Але не подобається те, що чимало сучасних гарнітурів вироблені із ДСП, притому, що ми живемо у краї, де надзвичайно багата сировинна база. Хоча, зрозуміло, такі меблі є дещо дешевшими за ті, що зроблені із натуральної сировини. 

До слова, про кустарне виробництво меблів... Пригадується, в Сваляві родина ледь не потруїлася випарами клею, котрий використовувався при виготовленні дивана. Через такі випадки в українського споживача втрачається інтерес до вітчизняного виробника...

— Цілком правильно. ДСП десятки років виділяють випари фенолу, які є дуже шкідливими для здоров'я людини. На великих підприємствах відбувається повний контроль процесу виробництва. Щоб почати роботу, потрібно мати дозвіл на виробництво, а це й забезпечення пожежної безпеки, дотримання екологічних та санітарних норм, охорона праці, сертифікація продукції, проходження працівниками медичних оглядів тощо. А дрібних виробників, які складають меблі у підвалах, ніхто ж фактично не контролює, тому чимало меблів виготовлені зі шкідливої сировини.

Василю Івановичу, на якій сировині та продукції спеціалізується "Карпатпромсервіс"?

— Наше підприємство виготовляє меблі переважно під замовлення, тому в нас майже немає часу, щоб постачати вироби у меблеві магазини чи на ринки. Працюємо насамперед із натуральною деревиною: дубом, ясенем, хвойними породами. Оскільки ці матеріали потребують проведення, скажімо, 2—3-місячної сушки, то часом наші клієнти роблять замовлення на 3—4 місяці наперед. Переважна більшість продукції йде за кордон – у Францію. Зараз виготовляємо для них стільчики, рамки для дзеркал та комоди. Для українського споживача виробляємо столи, кухонні та спальні гарнітури, ліжка, шафи, комоди, вікна, двері. І, зауважу, меблі з натуральної сировини, зокрема із хвойної деревини, не набагато й дорожчі за ті, що виготовлені із деревостружкової плити. А користь від натуральних меблів значно більша за витрачені кошти.

Щоб виробляти сучасну продукцію, необхідно застосовувати новітні підходи, слідкувати за новинками устаткування. Які технології використовуєте на своєму підприємстві?

— На виробництві задіяне різне обладнання: від старих верстатів до новітнього устаткування. Щоправда, не завжди можемо дозволити собі обладнання, яке використовується, скажімо, на підприємствах з іноземним капіталом. Проте наразі ми шукаємо партнера, зацікавленого у виробництві та реалізації нашої продукції. Сподіваємося таким чином залучити новітнє обладнання, необхідне передусім для виробництва меблів для закордонного замовника.

Нерідко при облаштуванні оселі люди намагаються придбати закордонні меблі, наприклад італійські. Мовляв, вони кращої якості. Невже наші виробники не можуть запропонувати щось подібне?

— Навпаки, наші виробники починають випускати продукцію, яка вже сміливо може конкурувати на міжнародному ринку. В Україні є чимало таких підприємств, щоправда, Закарпаття у цьому плані трішки відстає від сусідів – львів'ян, іванофранківців. Хоча й у нас вже є підприємства, які здатні виготовити високоякісні меблі.

Кажуть, головною проблемою меблевого виробництва в Україні є кваліфіковані кадри?

— На жаль, це так і є. Хоча ми й маємо заклади, які готують і випускають спеціалістів столярної справи, втім, нерідко випускники не надовго затримуються на виробництві. Пов'язано з тим, що майже всі вони приходять на підприємства без досвіду роботи. А оскільки виробництво стояти не може, адже замовник чекає на продукцію, то, відповідно, й виділяти час на навчання молодого спеціаліста ми не можемо. Коли пояснюєш людині, що, мовляв, попрацюй трохи, наберися досвіду, а потім будеш заробляти більше, тебе не завжди розуміють. Молодь амбітна – хоче все й одразу. А тому часто, на жаль, ми й втрачаємо хороших спеціалістів.

Василю Івановичу, днями святкуватимете серйозний життєвий ювілей – 60-річчя. З яким багажем підійшли до нього?

— Це вік, коли починаєш переосмислювати своє життя, аналізувати, що зробив, а що ще не досягнуто. Тішить, що у своєму житті багато побачив, пережив. Виростив двох доньок, які народили мені трьох онуків. Щодо зятів, то, сподіваюся, в майбутньому підуть моїм шляхом і займатимуться меблевим виробництвом. Тож передати справу, дякувати Богу, буде кому. Зараз більшість часу віддаю роботі, адже потрібно постійно слідкувати за процесом виробництва. Втім, коли випадає нагода, а на вулиці гарна погода, намагаюся поїхати на малу батьківщину – у село Лумшори, що на Перечинщині. У батьківському домі відпочивається найкраще. На майбутнє маю чимало планів: хочеться, передусім, долучитися до відродження меблевого виробництва на Закарпатті.

Сніжана Русин. Фото автора

Теги: виробництво, дерево, меблі, Василь Куцик

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати