– Вікторе Михайловичу, нещодавно в Рівному завершився ЧУ з маунтинбайку в дисципліні марафон. Ви задоволені виступами своїх підопічних?
– Враження двоякі. На більше сподівався від Крістіни Конвісарової, яка спеціалізується саме на марафонській дистанції, адже на початку червня на етапі Кубка світу в Чехії стала бронзовою призеркою. Але, на жаль, Крістіна не доїхала до фінішу – стався прокол, вона змінила покришку, але похапцем неправильно вставила камеру, й стався другий прокол, через який уже була змушена зійти з дистанції. Є й психологічна складова, нам ще потрібно буде з нею над цим попрацювати.
Проте відзначу стабільність виступів нашого лідера серед чоловіків Володимира Козловського, який завершив виступ на другій сходинці, пропустивши вперед вінничанина Дмитра Титаренка. Володимир і Дмитро друзі, вони постійно разом їздять на збори та різні міжнародні старти, дуже часто за власні кошти. Уже не раз мав розмову з Володимиром і наголошував йому, що під час гонки друзів бути не повинно: ви – конкуренти, і тільки найсильніший із вас зможе поїхати на Олімпіаду до Токіо в 2020 році. До прикладу, на Олімпіаду в Ріо-де-Жанейро 2016 року чоловіки не змогли вибороти жодної ліцензії, там виступали лише двоє наших дівчат – волинянка Яна Беломоїна та представниця Харківщини Ірина Попова.
– Цікаво, як розцінюєте шанси В. Козловського вибороти путівку до Токіо?
– Звісно, у Володимира є реальний шанс. Окрім того, що він умотивований, натхненно тренується, в нього є ще потенційний біологічний приріст – йому всього 20 років, а от його товаришу Титаренку – вже 27, і Дмитро витискає результат за рахунок досвіду. Думаю, що за 3 роки, які залишилися до Олімпіади, ми влаштуємо йому серйозну конкуренцію. Усе це Володя знає, в нього детально розписана система підготовки, яка має принести бажану мету, якщо, звісно, він буде чітко дотримуватися нашого плану.
– Зараз найкращі закарпатські юні спортсмени-маунтинбайкісти перебувають на навчально-тренувальних зборах у літньому таборі в Карпатах на Міжгірщині. Які особливості підготовки?
– Табір ми організували задля основного чемпіонату, який розпочнеться 14 липня в Чернівцях. Нам дуже потрібно було поїхати тренуватися в гірський масив, змінити щоденну атмосферу, так би мовити, згуртувати колектив напередодні важливих стартів. Назустріч нам пішло управління молоді та спорту ОДА, яке профінансувало харчування спортсменів.
– Окрім К. Конвісарової та В. Козловського, кого б виокремили з молодих вихованців?
– Не хочу нікого виділяти, бо похвалиш, а потім спортсмен «схопить зірку» й буде вважати, що він уже всього досягнув і має лише почивати на лаврах. Молодість є молодість, він сьогодні катається, а вже завтра його може з головою потягнути до комп’ютерних ігор, це в найкращому випадку. У наш час спокус вистачає…
– Ви вже більше двох років в Ужгороді розвиваєте маунтинбайк. Як гадаєте, прогрес відчутний?
– Не можу сам себе оцінювати, нехай наші результати аналізують відповідні установи. Але все дається дуже непросто – у нас мало діток, які займаються, немає ще масовості. Є багато любителів, але вони чомусь не хочуть переходити займатися до нашої секції, їздити на тренувальні збори, змагання. Важко знаходити інвентар, який чимало вартує. Ми по-всякому крутимося: допомагають батьки, певні кошти виділяє профільне управління ОДА, обласне відділення НОКУ, обласне відділення фізкультурно-спортивного товариства «Спартак», – отак якось спільно й працюємо, тренуємося, їздимо на змагання.
– Чи підтримуєте зв’язки з колишнім меценатом народним депутатом Сергієм Тарутою, який фінансував найпотужніший український велоклуб ІSD, де працювали тренером?
– Після початку військових дій на Донеччині приїхав сюди, з того часу не контактували. Зараз і для Сергія Олексійовича непростий час, адже він через війну втратив чимало активів, та й клуб ІSD практично розвалився – в нього змінився власник.
– На що розраховуєте на найближчих змаганнях чемпіонату?
– Сподіваюся, що наші лідери В. Козловський та К. Конвісарова поборються за нагороди. Також до Чернівців поїдуть і кілька перспективних молодих велогонщиків, щоб відчули дух змагань і набиралися досвіду.
– Що б хотіли побажати шанувальникам маунтинбайку?
– Головне, щоб в Україні настав мир, прийшла стабільність у державі. Думаю, тоді влада зверне більше уваги на спорт. Нам потрібно виїжджати на міжнародні змагання, де рівень учасників значно сильніший, ніж у внутрішньому чемпіонаті. Сподіваюся, що в майбутньому відповідні державні установи допомагатимуть нам у цьому.
Роман Сенишин