На верховині на Закарпатті до косовиці стає дедалі менше косарів

В гірській місцевості, на відміну від пониззя, косовиця стартує трішки пізніше. Як правило, на Міжгірщині дзвін кіс від клепання та мантачиння масово розпочинається у другій декаді червня. Спочатку косарі зі своїми помічниками – дітьми і жіноцтвом, яке розтрушує валки за висихання роси, сушить і гребе сіно, спільно складають у пірамідки-копиці, беруться за присадибні площі, а вже потім перебазовуються з усім сільськогосподарським реманентом високо в гори, аж у піднебесся – на шовкові полонини. Зазвичай чим угіддя ближче до хмар, тим трави слабші. Але стеблина до стеблини – та й буде копиця. Пік сіножаті традиційно наступає за маківки літа – середини липня… На жаль, цьогоріч погода не дуже виявилася на руку трудівникам полів і лук: особливо дошкуляє дощ як у червні, так і в липні. Щоправда, родючість зеленої маси виявилася нівроку. Прогнозують, що купівельна ціна на сіно буде низькою, бо запаси селяни матимуть щедрі.

Як не сумно констатувати, але не такі тепер жваві жнива у верховинському краї, як колись. У минулі часи вони були багатолюдними, а тепер, що не рік далі, то рідшають ряди людей із косами, вилами та граблями. Давно практично не залишалося жодної не викошеної зворинки, а зараз просторі, з буйними травами і легкодоступні для коней з підводами чи тракторів з причепами поля чекають і не діждуться своїх господарів. Факт парадоксальний, якщо порівнювати минулі й теперішні сінокісні умови. За колгоспного ладу в радянські часи вщент «стригли» землю за сьому, а то й десяту частину врожаю, а сьогодні, що скосив і зібрав, – усе твоє. Тим більше дивує сучасна апатія до ґаздування на самостійних ділянках, бо у велику підмогу землеробам стали зручні механічні косарки – практично кожен другий ґазда має міні-техніку.

Причини безгосподарності різні. Найперше, дається взнаки масовий виїзд горян у далекі краї на заробітки, тому й косарів не вистачає. Найняти когось за оплату – теж проблема. По-друге, а це очевидний факт, поголів’я корів щораз скорочується. В цьому переконують осиротілі толоки. Навіть із пастухами маржини стає складно – не модно, виходить, нині дітям дозирати на пасовиськах мукаючих і бекаючих тварин. Однак, що відрадно, більшає мекаючого поголів’я, себто кіз. Горяни зрозуміли, що їхнє молоко на вагу золота, бо має цілющі лікувальні властивості.

Отож не всі списали з домашніх обійсть хліви, а значить – не розлучилися з сінокосами. Спозарання до смеркання, відчуваючи солений піт селянської праці, трудяться на крутосхилах ті, хто бажає в себе на столі мати власні поживні домашні харчі – молоко, сметану, сир, бринзу, м’ясо… Хто вірний нелегкій і воднораз у деякій мірі романтичній землеробській традиції, яка передавалася з діда-прадіда.

Василь Пилипчинець

Теги: косовиця, верховина

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати