Що для українки – престиж, то для чешки – катастрофа, Або про життя продавчинь-заробітчанок

Покупці часом доводять наших продавчинь до сліз

Утім, що наші співвітчизниці вважають кар’єрним ростом, чешки розглядають як крайній варіант. Це показало нещодавнє дослідження умов праці в чеських супермаркетах і гіпермаркетах, яке провело громадське об’єднання «Мультикультурний центр Прага» у співпраці з кафедрою гендерних студій факультету гуманітарних наук Карлового університету. Результати своєї праці вони представили на конференції «Жінки за прилавком».

У Празі майже в усіх великих торговельних мережах можна зустріти на касі українок.Необхідними для них умовами працевлаштування є знання мови та наявність дозволу на тривале проживання. За словами Луції Трліфайової, що займалася опитуванням наших співвітчизниць, більшість із них проживають у Чехії вже 15–22 роки, їм за 45 років, з середньою або вищою освітою, мають тут сім’ю (діти переважно вже дорослі) або чеського партнера, й роботу в магазині знайшли собі самі.

Виявилося, що типовою для всіх українок-мігранток є схема працевлаштування. Спочатку по приїзді до Чехії в 90-х минулого століття чи на початку 2000-х років вони працювали нелегально за посередництвом українських «клієнтів» (чехи називають їх мафіянами), потім із часом своє перебування в країні легалізували, почали працювати в сфері надання послуг (зазвичай прибирання), часто як приватні підприємці, тобто всі відрахування з отриманої платні повинні були сплачувати самі, що вигідно для роботодавця. Вивчивши мову та інтегрувавшись у чеське суспільство, обрали працю продавця. Але роботу в магазині не можна розцінювати як успішну «інтеграцію» іноземок у Чехії. Чому? Луція Трліфайова пояснює це тим, що окрім проблем, із якими часто зустрічаються і чеські працівниці, українки регулярно наражаються на прояви ксенофобії, передусім із боку клієнтів (покупців). Одна з опитаних, Галина, так описала свій випадок: «Покупчиня почала обурюватися, що тут працює багато словаків і українців, і що ми забираємо від них роботу… Кричала, щоб я їхала в Україну, і що нас тут ненавидять. Я вже не витримала, сльози появилися на очах… Не бажаю вам пережити те, що відчула я».

Аби вижити, працюють і по 16 годин на добу

Низька зарплата в магазині призводить до того, що потрібно шукати ще одну роботу, аби прожити. Як правило, це прибирання. Опитані українки зізналися, що комбінують такі форми: трудовий договір (головна робота) та договір на виконання роботи або робота через агенцію праці, надурочні роботи. Трудяться 180–220 годин на місяць, буває й 350. 8-, 12-, 14- та 16-годинні робочі зміни, інколи й по кілька днів поспіль, обертаються втомою і недосипанням. При цьому чиста зарплата з усіма надурочними роботами становить 12–17 тис. крон (курс гривні до крони – 1 до 1). Цього не вистачає на прожиття, тому необхідною умовою є наявність партнерських зв’язків чи сім‘ї. Українки скаржаться, що їх добру працю дешево цінують та зауважують: дуже важливі особисті зв’язки з менеджерами, від яких залежить рівень зарплати та тривалість зміни. Дослідниця каже, що більшість опитаних намагалася відстоювати свої права на роботі шляхом переговорів із керівництвом, але правової грамотності їм усе-таки бракує. Жодна респондентка не знала чеською слово «профспілка».

ПРОБЛеми чеської торгівлі

Щоб побачити повну картину проблем українських продавчинь у Чехії, потрібно також ознайомитися з проблемами роботи в чеській торгівлі. Одна з головних — це небажання роботодавця приймати працівників на повний робочий день. Часто застосовуються такі види працевлаштування: прямий (трудовий договір, що дозволяє працювати 300 год. на рік, при місячній зарплатні менше, ніж 10000 крон, не сплачується обов’язкове соціальне й медичне страхування, відраховується лише податок на прибуток) чи договір на трудову діяльність (дозволяє працювати 20 год. на тиждень); підробіток, так звана brigada; через агенції праці.

Найкраще, звичайно, трудовий договір, коли працівник має всі права, передбачені Трудовим кодексом. Але, як показує практика, більшість роботодавців намагаються приймати продавців на неповний робочий день, що дозволяє залучати їх до надурочних робіт без відповідної доплати (оскільки такими згідно з чеським законодавством є праця понад 40 год. у тиждень).

Таким чином, знижуючи витрати на робочу силу, супермаркети й гіпермаркети утримують свою конкурентоспроможність. Окрім того, в багатьох торговельних мережах не створюються профспілки, які б захищали трудові права працівників. Зміна розкладу робочих змін, продовження робочого часу, надурочні роботи досить часто є незапланованими, що унеможливлює планування вільного часу працівниками. Продавці, які мають дітей, часто не можуть приділити їм достатньо уваги.

Ті, хто працює через трудові агенції, мають ще менше прав. Наприклад проблемою є відсутність чітко визначеного робочого місця. Роботодавець, залежно від наявності роботи, може «перекидати» людину на різні об’єкти в межах населеного пункту. А в Празі це може бути відстань у 30–50 км... Якщо роботи нема, такого працівника відсилають додому без жодної компенсації.

Статистика каже, що середня зарплатня (брутто) продавця на кінець 2015-го становила 14646 крон за повний робочий місяць, коли мінімальна заробітна плата була 9200 крон (з січня 2016-го – 9900 крон). Причому жінки отримують у Чехії за ту ж саму роботу на 20% менше, ніж чоловіки.

Згідно з опитуваннями, зарплата брутто продавчинь коливалася від 11000 до 15000 крон. Такий низький заробіток не покриває всіх витрат на проживання та харчування. Більшість продавчинь перебуває на межі бідності, що змушує їх вдаватися до позичок та кредитів. Такий працівник не може взяти лікарняний, бо перші 3 дні не оплачуються роботодавцем згідно з законом. Тому ходять на роботу хворими або беруть на цей час оплачувану відпустку. Маленька зарплата й невпевненість у завтрашньому дні (можуть прийняти на роботу молодшу й спритнішу) ставить роботу продавця в трійку найнепривабливіших професій – поряд із прибиральницями й… депутатами. Про це свідчать результати останнього дослідження престижності професій у ЧР, що проводяться кожні три роки Центром дослідження громадської думки. Крім того, в Чехії не існує жодного навчального закладу, який би випускав професійних продавців (на них немає попиту). Низькі зарплати й усвідомлення того, що на кар’єрній драбині нижче щаблів нема, чешок часто приводять до фрустрації. Тож не дивно, що українки легко можуть влаштуватися на цій посаді.

Оксана ЧУЖА, м. Прага

Теги: продачниці, чешки, катастрофа

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати