Війна в соціальних мережах, або Новини з "потойбічного" світу

Пані Вікторіє, якою уявляється нам війна, якщо створити картину із соціальних мереж?

— Знаєте, якраз у соцмережах можна побачити, наскільки неповною є ця картина. Люди звикли мислити шаблонами. Тож і з одного, і з іншого боку вже існують такі собі «зразки для вишивання». Об’єктивності дуже мало. Навіть ті, хто зараз перебуває в епіцентрі війни, не можуть бути об’єктивними. Бо, коли людині дуже болить, вона не здатна робити якісь узагальнення, вона хоче найперше позбавитися болю. Це нормально. І загалом соцмережі – це приблизно те, чим є зараз наша держава. Хтось працює, в поті чола видає на-гора потрібну інформацію. Хтось «постить» котиків. Хтось розповідає про свої численні подорожі. Інший веде «репортаж» зі свого подвір’я: які квіти в нього зацвіли, які огірки виросли. Ще інший цитує гарні думки. Саме таким є сьогодні наше суспільство загалом.

То добре це чи погано?

— Добре, бо ми якимсь дивом цими макро- і мікроспостереженнями за життям врівноважуємо одне одного. Адже патріотизм не в прапорці на машині, а в тому, як ти поводишся зі своїм співвітчизником у повсякденні. Чи ти даєш йому можливість реалізовувати себе, заробляти на себе. Чи готовий прощати йому те, що і в тобі залежалося тоннами – десь зверхність, десь заздрість, а десь величезну лінь. Навколо нас безліч наших співгромадян, які дуже потребують допомоги. І не тільки матеріальної. Це не означає, що ми маємо цілком принести себе в жертву. Просто треба намагатися не виривати в суспільства все, що тільки можна. Бо нашим насправді є все на землі. Чим більше «хапальних» інстинктів, тим більша ймовірність війни у підсумку. Але саме війна, зрештою, і відкриває нам наш величезний потенціал милосердя, який за мирного часу ми реалізовуємо досить кволо.

А які негативи?

— Негативом є постійний стан очікування. Це неприпустимо для активного життя. Ми весь час чогось чекаємо. Чи лайкнуть наше повідомлення, наприклад. Чи відповідять на наш комент. Ми постійно жадаємо новин від «потойбічного» світу. Ми навіть миру чекаємо, а не творимо його. А все невдоволення вихлюпуємо на свої сторінки. Це хтось інший винуватий, а не ми.

Але не бракує зараз у соцмережах і банального шахрайства на милосерді. Наприклад, подати на лікування міфічній істоті. А тим часом реальні люди гостро потребують нашої допомоги.

— Та ж і тут ми мали б бути наполегливішими. Не полінуватися зателефонувати, з’ясувати. Якщо це правда, взятися всім миром піднімати цю людину. Коли ні, в тих самих соцмережах оприлюднити факт брехні. Оце і є справжня громадянська активність. Тобто, коли ти цікавишся суспільством, не тільки будучи членом якоїсь партії. Бо діяльність верховної влади ти не можеш проконтролювати, а діяльність якоїсь однієї людини – так. Бо ця людина, яка зараз шахраює, через кілька років може стати депутатом. І тоді вже ми будемо нарікати на суспільство. Адже дорослішання не в тому, щоб всіх людей вважати своїми ворогами чи друзями. А в тому, щоб вміти протистояти тому, що вважаєш злом. Можливо, ця людина, яку ти зупинив, буде приголомшена, але розвернеться і стане іншою. А можливо, що буде шукати інші виходи для своїх прикрих вчинків. Але наші почуття постійно мають рухатися. Тобто, якщо ми постійно будемо тільки перебувати в стані ненависті до когось, то це ще більш деструктивно, як робити комусь підлість. Ми маємо «оприлюднити» свої почуття, змінювати себе та інших.

Війна принесла нам і ненависть. Як боротися із цим деструктивним явищем у соціальній мережі?

— Реагувати на неї. Мовчанням чи спротивом, але реагувати. Адже настане мир. І ми не будемо вирішувати побутові та психологічні проблеми брутальними скандалами чи зброєю. Нам потрібно буде вчитися вислухати інших, зрозуміти їх. А коли будемо вважати, що вони неправі, ми маємо вміти донести свою точку зору до людей. Звісно, що гнів тут – поганий порадник. Ми маємо усвідомити, що все на світі має свої причини. А щоб їх зрозуміти, думати нам треба з позиції іншого, деколи нашого опонента.

Закарпатці – мирні люди. Важко припустити, щоб тут розгорнулося щось подібне.

— Проте в соцмережах закарпатці поводяться точнісінько, як інші. Так само обурюються, співстраждають, помиляються і захоплюються. Це ще й тому, що закарпатці багато їздять – хто просто відпочити, хтось на навчання, хтось на заробітки. Тож і переймають все краще та все гірше від інших. Тому і є така подібність. А мирний спосіб життя нам навіює наша природа, наш патріархальний устрій життя, який теж уже починає відмирати. Тому, щоб зберегти мир у нашому краї, нам все ж треба частіше виринати із соцмереж і занурюватися у реальне життя. В ньому набагато більше проблем, але й більше підказок, як їх треба розв’язувати.

Марина Боднар

Теги: соціальні мережі, соцмережі

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати