Левова частка його літературно-критичних публікацій побачила світ у бурхливих 1990-х: рецензії, огляди, нариси, есе. Багато з них з’явилося на прохання відомого письменника і журналіста Василя Басараба (1932–2003), котрий у обласній газеті «Новини Закарпаття» пропагував художню літературу рідного краю.
Як відомо, Роман Офіцинський є автором поетичних збірок «Нашестя ангелів» (1993), «Ураган тисячоліть» (1997), «Ідеологія повстань» (2004), публіцистичних книжок «Сто вражень з Америки» (2001), «Дев’ять бокорашів і зрадлива Тиса» (2003), «Тяжко жити Касандрою» (2008), «Сталеві нерви тореадора» (2015).
«Новітня література Закарпаття» – три десятки текстів, об’єднаних під однією палітуркою і тематично, і хронологічно – новітнім часом: від Першої світової війни. Свої розповіді про літературне довкілля автор розпочав під гаслом «Значиме – не кілометри марудних писань». Привертає увагу нарис «Закарпатська література ХХ століття», де охарактеризовано п’ять етапів її розвитку: перше двадцятиліття – час глухого провінціалізму; 20–30-ті роки – «літературне відродження»; 40–50-ті – період стагнації; 60–80-ті – «срібний вік»; 90-ті роки – доба добротного регіоналізму.
Проникливо показано творчий спадок й окремі аспекти життя найповажніших персоналій: Володимира Бірчака, Івана Ольбрахта, Івана Ірлявського, Івана Чендея, Петра Скунця, Петра Мідянки... У додатках розміщено кілька текстів, які не стосуються безпосередньо тематики, що відбита у назві книжки, проте багато розповідають про здібності та хист самого літературознавця. Висловлено оригінальну точку зору на романи «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко і «Записки українського самашедшего» Ліни Костенко, що кілька років тому лунали серед шанувальників української літератури.
Пропоновану книжку можна прочитати і в електронній версії на персональному сайті Романа Офіцинського. Гадаємо, що до вдумливого читача прийшов бажаний гість.
Іван Сідун