Союз українців Румунії сприяє налагодженню контактів між прикордонними регіонами України та Румунії

Коли після Першої світової війни Сен-Женмерська мирна конференція встановила нові кордони в Європі, і було утворено ряд малих держав, чимало корінних українців та румун у Карпатському регіоні опинилися поза межами своєї батьківщини і стали національними меншинами. Така доля спікала і ряд сіл Угочанського та Марамороського комітетів. Щоб люди не втратити родинні зв’язки, уряд Чехословаччини та Румунії в районі села Гудя відкрив у 1922 році пропускний пункт, який діяв до 1939 року. За радянський період і мови не могло бути про його відновлення. І тільки тоді, як Україна стала незалежною державою, пункт запрацював знову і функціонував до 2005 року. За цей період майже кожен житель цієї прикордонної зони мав можливість відвідувати родичів, друзів та знайомих. Налагоджувалися зв’язки, які були призупинені через штучні перепони. Я досі пам’ятаю розповідь жінки із села Черна, яка через 50 років зустріла свою куму на базарі в румунському селі Турц і впізнала її лише по голосу. Цілий день жінки не могли наговоритися, бо в молодості були першими подружками. Саме тоді багато жителів двох країн пригадали призабутих родичів і встановлювали нові контакти та по-цивілізованому мали можливість відвідувати один одного. Але в 2005 році українська влада тимчасово призупинила роботу пропускного пункту «Хижа—Тарна-Маре», хоча для нього було збудовано сучасне митне приміщення. Як не старалися жителі прикордонних сіл переконати місцеву владу в необхідності відновлення роботи цього переходу – все було марно. То необхідних коштів на дорогу не вистачало, то ніяк не вирішувалося питання з Брюсселем, то не було міжнародного статусу в цього пропускного пункту. А тепер маємо ще й події в Мукачеві.

Та попри бурхливу ситуацію в політичному житті нашого краю переважна більшість жителів прикордонних сіл не втратила надії на дружні відносини між народами-сусідами. Саме тепер відкриваються нові можливості, які по-європейськи будуть вирішуватися. У Союзі українців Румунії також позитивно налаштовані на розв’язання цих проблем. Через своїх лідерів ця громадська організація доносить прагнення населення до представників влади та вимагає від них рішучих дій. Нещодавно СУР, скажімо, організував поїздку голови повітової ради Сату-Маре Андріана Штефа в Україну. Гість відвідав Виноградівський та Хустський райони і ознайомився з життям прикордонних сіл: Хижа, Велятино, Черна. А декілька тижнів тому було підписано угоду про дружбу і партнерство між прикордонними районами нашої області та повітовою радою. Відтак низові органи місцевої влади двох країн одержали можливість вирішувати спільно назрілі проблеми, залучаючи на це європейські грантові кошти. Поряд з цим відомий громадський діяч та письменник Румунії Філічіано Попп робить дуже багато в тому плані, щоб показати європейській спільноті, що українцям притаманні також цивілізовані стандарти життя, і ми нічим не відрізняємося від них. Єдине, що нас різнить – законсервована свідомість деяких політиків, «які з мухи здатні зробити слона».

Виходячи із сучасного стану справ, до Європи нас ще не скоро візьмуть. Там опираються в основному на свідомість і активність низів, а у нас переважає амбіція верхів над потребами людей. Тож спробуй тепер очиститися від усього цього, що було запущено про наш край останнім часом у ЗМІ.

Хочеться вірити, що нове керівництво області відійде від політичної риторики і займеться щоденними справами. Українська діаспора за кордоном потребує підтримки і співпраці. Якщо область межує із чотирма державами, то транскордонне співробітництво має мати стратегічну перспективу. На це орієнтував і Майдан, до цього закликали нинішні депутати Верховної Ради. Якщо наші прагнення насправді спрямовані до Європи, то цей вибір має бути не лише на словах, а і в ділі. А то дехто із сучасних політиків усе ще хоче бачити Закарпаття у фуфайках, із розбитими дорогами, вирубаними лісами. Таким ділкам не місце в органах державної влади. Закарпаття – край, де проживають трудолюбиві й чесні люди різних національностей. Переважна більшість з них не чекає від держави допомоги, а сама влаштовує своє життя. Тож міф про «бандитів та контрабанду» досить перебільшений. Очищатися від цього бруду треба всім, чим скоріше — тим краще для нас.

Василь ІВАШКО,
житель с.Черна
Виноградівського району