Жорстоке нічне відпрацювання «Беркута» в Драгові стало однією з прелюдій до Майдану-2013

Майже 40 років я пропрацював у правоохоронній системі. З них 27 — слідчим, прокурором району, начальником відділу прокуратури Закарпатської області, старшим помічником прокурора області. Після виходу на пенсію за вислугою років представляв Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Спостерігаючи за тим, що коїться зараз у нашій країні, не можу змовчати. У пам’яті людей ще свіжими є Врадіївські події, народні бунти, викликані тяжкими злочинами, вчиненими перевертнями в погонах. Уже на той час було видно, що чаша народного терпіння переповнилась. Те, що сталося у маленькому райцентрі на Миколаївщині, сколихнуло все суспільство. Я чомусь думав, що Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів  проведуть реформування як міліції, так і прокуратури й судів, усієї правоохоронної системи. Багато небайдужих правозахисних організацій, політиків, журналістів, експертів ще тоді заявили, що таких жахливих подій, як у Врадіївці, Україна раніше не знала.

А тепер ще більш жахливе сталося у Києві 30 листопада та 1 грудня. До цього прикута  увага всієї України, світової громадськості, політичних еліт держав. А пересічні українці в ці дні ще й згадують свої непрості стосунки з правоохоронцями, до яких зверталися за захистом своїх прав і свобод, але нерідко це закінчувалося знущаннями та тортурами.

Днями я побував на Хустщині, де впродовж  10 років працював прокурором району. Там мене добре знають і пам’ятають. Під час однієї зустрічі мої добрі знайомі порадили «підняти» нашумілу справу, яка ще довго залишатиметься в пам’яті мешканців Драгова та району. Про події в цьому селі говорило все Закарпаття, Україна. А тому в інтересах справи, попередження помилок минулого, недопущення подібного в майбутньому, в цей непростий час хотів би нагадати мешканцям краю обставини жахливих подій з участю міліції, що мали місце в зовсім недалекому 2009 році в Драгові.

Що тоді там сталося? Відбулося протистояння між місцевими жителями та бійцями підрозділу спецпризначення «Беркут» і міліцією взагалі — громадський протест проти системи, антиміліцейський бунт. Без будь-якої організаційної роботи, закликів, втручання політиків селяни Драгова провели акцію непокори.

До цього міліція Закарпаття ще ніколи в своїй історії не застосовувала щодо народних протестувальників таких великих сил і подібних «методів» роботи. Спротив мирних драгівців приборкували горезвісний «Беркут» та працівники Хустського міськрайвідділу внутрішніх справ.

♦ Драгівські події: відлуння і наслідки.

Але про все по порядку. 11 червня 2009 року близько 18-ї години в с.Драгово заїхали три екіпажі Державтоінспекції Хустського райвідділу міліції. Почалося з того, що інспектори цього підрозділу на центральній вулиці села зупинили автомобіль БМВ зі львівськими номерами, в якому знаходилися два місцеві мешканці. Між водієм БМВ і пасажирами з одного боку і працівниками ДАІ з іншого виникла словесна суперечка. До них підбігла група місцевих, після чого сварка переросла в серйозний конфлікт, у результаті якого драгівці перекинули «Жигулі» ДАІ разом із двома інспекторами в авто. Для втихомирення селян міліціонери викликали підмогу, і незабаром прибули співробітники Хустського міськрайвідділу внутрішніх справ, а пізніше бійці підрозділу «Беркут», всього близько 60 правоохоронців. Почалося «відпрацювання» Драгова. Як результат — було затримано і доставлено до райвідділу міліції близько 40 драгівців.

Про напад «Беркута» та працівників міськрайвідділу міліції на мирних жителів Драгова, який супроводжувався заподіянням їм побоїв та тілесних ушкоджень, близько сотні осіб письмово звернулися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової. Я особисто як її представник в області це звернення прийняв. Надіслав з цього приводу своє звернення до Уповноваженого також народний депутат України Станіслав Аржевітін.

За дорученням Н.Карпачової виїхав у Драгово і впродовж тижня проводив перевірку й вивчав ситуацію щодо колективного звернення громадян. Я зустрівся з потерпілими та свідками тих подій, взяв від них пояснення, з’ясував причини нечуваного досі конфлікту між мешканцями села та міліціонерами. І ось яка вийшла картина. Всі, з ким доводилось спілкуватись, як один пояснили, що впродовж багатьох років співробітники ДАІ Хустського МРВ внутрішніх справ навідуються у Драгово, щоб збирати хабарі у водіїв. Особливо у релігійні свята, вихідні, періоди масових повернень у село заробітчан. З останніх, що цікаво, багато хто приїжджає із різних країн автомашинами з іноземними номерами. За законодавством (на той час) такі авто впродовж 10 днів необхідно було поставити на тимчасовий облік у ДАІ або вивезти їх за межі митної території України. Оскільки часто відпустки заробітчан тривали недовго, а морочитися з оформленням документів особливого бажання не було, власники авто платили відповідну «данину» й каталися на напівлегальних машинах.

Однак 11 червня 2009 року, як стверджували мешканці Драгова, даішники різко підняли свою таксу — до 600 доларів США (із 100—150$). При цьому люди в погонах пригрозили, що в іншому разі замовлять евакуатори і доставлять машини на штрафмайданчик. Це і стало точкою кипіння, після якої терпець людей увірвався, і вони вдалися до крайнощів. Що цікаво, у Драгові дань від водіїв збирали не тільки місцеві стражі порядку на автошляхах, а також їхні колеги з Тячівського райвідділу міліції.

Я провів всебічну перевірку законності дій «Беркута» та співробітників хустської міліції при розборці ними драгівських подій. Виявилось, що бійці «Беркута» прибули з обласного центру в Драгово 11 червня 2009 року ввечері близько 22-ї години і безчинствували там до ранку. На час прибуття беркутівців у селі було все спокійно, на вулицях тихо — сільчани знаходилися в своїх домівках.

Як мали вчинити бійці спецпідрозділу? Звичайно, розвернутися і податися в Ужгород. Та де там! Вони  вривалися в житлові будинки, били людей на очах у їхніх сімей, затримали та доставили в райвідділ міліції десятки ні в чому не винних драгівців. Дивує, чому не можна було правоохоронцям дочекатися ранку та об’єктивно у всьому розібратися. Ця обставина наштовхує на думку: треба було беркутівцям повертатися з результатами, вони, мабуть, не мали права, виконуючи відповідний наказ, прибути в Ужгород ні з чим!

Яку загрозу становили сплячі діти, інваліди, інші мешканці? Сотні людей незаконно постраждали від дій «Беркута» та міліціонерів. А хто поніс за це хоч якусь відповідальність? Звичайно, не агресори в міліцейській формі. Хустський районний суд застосував до 9 невинних осіб адміністративні арешти. Усі матеріали щодо них міліцією були сфальсифіковані. До честі Апеляційного суду Закарпатської області незаконні рішення хустських суддів були скасовані, а справи закриті за відсутністю у діях «злочинців» складу адміністративного правопорушення. Апеляційний суд цілком логічно свої рішення мотивував тим, що в усіх без винятку матеріалах не було даних та доказів, які б підтверджували факти вчинення мешканцями Драгова правопорушень. У вищій судовій інстанції зазначили, що Хустський районний суд при прийнятті рішення щодо арешту правопорушників не встановив основне: чи були законними дії працівників міліції, які після півночі (з 11 на 12 червня 2009 року) вривались у будинки і на очах жінок, дітей, інвалідів надівали на «підозрюваних» наручники, били їх у присутності рідних та близьких.

Інвалід І групи С.Росоха в зверненні до Уповноваженого з прав людини написав, що 12 червня о 1-й годині ночі прокинувся від великого шуму. Виглянув у вікно. Грюкали у ворота. Від цього прокинулися його внуки — 6-річний Олександр та 5-річний Вадим. Хлопчики, за його словами, зазнали психологічної травми, бо декілька днів навіть боялись виходити з хати. Правоохоронці невідомо для чого шукали зятя господаря. Подалися з хати тільки тоді, коли переконалися, що його вдома немає. Степан перебував на заробітках.

Усі матеріали перевірок я представив Уповноваженому з прав людини. Були внесені подання Генеральному прокурору України,  міністру внутрішніх справ. Але нікого покарано так і не було. Народний депутат України С.Аржевітін про безчинства «Беркута» та співробітників міліції в Драгові інформував з парламентської трибуни. Знову ж — ніякої реакції. Усі ці неподобства були оприлюднені Уповноваженим ВР з прав людини, про них писали у всеукраїнських і місцевих газетах. Я особисто мав зустріч із тодішнім керівником закарпатської міліції Павлом Кононенком. Він виправдовував своїх підлеглих. Дещо незрозумілою виявилася на драгівські події і реакція прокуратури. Кілька разів я зустрічався з прокурором Хустського району Іваном Кайлом, просив його провести об’єктивну перевірку. Виклав йому позицію Уповноваженого Верховної Ради України з цих жахливих подій. Не повірите, але прокурор навіть не знайшов час особисто виїхати на місце пригоди. А вислухавши уважно мене про злочинні дії «Беркута» та співробітників Хустського міськрайвідділу міліції,  прийняв рішення… порушити кримінальну справу за фактом втручання в діяльність працівників правоохоронних органів, а також за фактом погрози або насильства працівникам правоохоронних органів. Дикість! Відтак Іван Кайло навіть насмілився дати інтерв’ю одній обласній газеті, в якому повністю виправдав дії міліції у драгівській історії, тобто виступив у ролі адвоката.

Як бачимо, на захист безвинних людей стали тільки Уповноважений з прав людини та народний депутат України С.Аржевітін, який особисто займався цією справою з виїздом у Драгово. Натомість  міліція, прокуратура, суд захищали честь мундира. Виняток складає тільки об’єктивна оцінка драгівських подій, яку зробив Апеляційний суд Закарпатської області.

Доречно нагадати і про те, що мешканець Драгова В.Йовжій не тільки безпідставно був притягнутий до адміністративної відповідальності й заарештований, але міліція без відповідного медичного висновку помістила його в обласну психіатричну лікарню, де той  перебував кілька днів і тільки після мого втручання був звільнений з цього закладу.

Я ніяким чином не ставлю собі за мету кинути тінь на всю міліцію. Там також працюють чесні й віддані справі  люди. Їх багато, їх знають, їм довіряють. Але від перевертнів у погонах треба очищатися.

Усі ці жахливі історії, «героями» яких стають міліціонери, на моє глибоке переконання, є наслідком підбору кадрів у міліцейські структури. Очолювати  МВС призначають непрофесіоналів. Перед ними ставлять політичні завдання, а не вимагають виконувати правоохоронні функції. Чим, як не дурістю, до прикладу, можна пояснити, що при зміні керівництва міліцейського відомства розпочинається тотальна чистка всього керівного складу міліції — від центрального апарату до районної ланки?!

У такий спосіб за останні 10 років було повністю знищено цю структуру, а на вулиці опинилися тисячі чесних співробітників-професіоналів. Це має місце і тепер. Звідси і відповідь — чому люди вийшли на Євромайдан у морозні дні 2013-го.

Василь КУЗЬО,
ветеран прокуратури України,
колишній представник Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини в Закарпатській області