На перший погляд ця місцевість малопримітна. Вид мочаруватого поля хіба що скрашують мальовнича гора Мирша, біля підніжжя якої воно розкинулося, та річка Теребля, яка у недалекому сусідстві швидким плином мчить до Тиси. Та, ознайомившись зблизька з Глуханею, миттєво змінюєш думку про болото. Спонукає до цього буйна фантазія природи.
Драговину вона наділила безліччю рослин, у тому числі рідкісних видів. Окремі з них рідко зустрічаються не лише на Закарпатті, а й в Україні. У скарбниці Глухані, яка вщерть вкрита сфагновим мохом — пухівки, ситник, журавлина звичайна і дрібноплода, водянка чорна, бобівник трилистий, андромеда багатолиста. Глуханя, за твердженнями науковців-дослідників, — майже єдине місце в Українських Карпатах, де зростають осока багнова та плаун заплавний, а особливу популярність болоту принесли кали. Їх тут всього-на-всього декілька. Заселили мочар також ялівець звичайний, вільха сіра, береза приземкувата...
Різні гіпотези висуваються з приводу виникнення болота під Миршею. Заслуговує уваги думка, що колись саме тут протікала Теребля, а за зміни її русла, пов’язаної з горотворенням, натомість тут повільно утворювалося болото. Можна повірити й іншій догадці. У далеку минувшину на місці Глухані розташовувалися хвойні ліси, які відтак вирубувалися, після чого з’явився білий мох сфагнум. Це такі собі тонкі в’ялі стебла, котрі поступово відмирають внизу, внаслідок чого утворюється торф. Саме ці геологічні відкладення органічного походження ледь не знищили Глуханю.
З розмов дізнавшись про застосування торфу в сільському господарстві, місцеве населення з кільканадцять років тому взялося інтенсивно “підкорювати” болото. Диво-куточок міг бути знищеним, якщо б у цей час не перебував у верховинському краї професор кафедри ботаніки Ужгородського держуніверситету Василь Комендар зі своїми вихованцями. Природолюб з великої літери забив на сполох. Причім користі з людської господарської діяльності виявилося ніякої: торф аж ніяк не міг бути еліксиром родючості через кислість. 20 років тому Глуханю було по праву узаконено заповідником. Але біди для неї на цьому не завершилися. Ґазди заболочену землю продовжували використовувати під толоку.
Безкінечне витоптування худобиною бідного травостою могло теж призвести до знищення природоохоронного об’єкта. Та, на щастя, унікальний мочар під свою опіку забрав створений Нацпарк “Синевир”. Тепер Глуханя справді незайманий куточок, бо довкруж обгороджена, за її станом уважно слідкують і місцеві науковці.
Розповідь про Глуханю була б неповною, якби не згадати ще одну “жительку” болота. Тим паче, спосіб життя її дуже цікавий. Мова про росичку круглолисту. Особлива вона тим, що... комахоїдна. Росте рослина лиш на торф’яних болотах, інколи повністю вкриває купини моху сфагнума. До речі, товщину приросту моху за рік можна безпомилково визначати за її стеблом: на ньому щорічно утворюються нові розетки — група листків, розташованих на вертикальному стеблі. Саме ці листочки, всіяні жорсткими пурпурно-червоними щетинками, таять в собі небезпеку — могилу для комарів та мушок. Досить комасі приземлитися на росичку, як десятки щетинок захоплюють жертву й клейким соком задушують і топлять. Через кілька днів листочки знову розкриваються — і пастка готова для чергової поживи. Сама природа розпорядилася займатися розбійництвом, бо на грунті, де росте росичка, не вистачає поживних речовин. Між іншим, вона теж лікувальна рослина. Застосовується як заспокійливий засіб при астмі, кашлюку, захворюванні нирок, дихальних шляхів. А соком, який виділяють її листки, виводять бородавки.
Ось така вона Глуханя. Не просто болото, а цікава і цінна місцевість. Щоправда, як сповіщає директор НПП “Синевир” Микола Дербак, зараз над заповідником дамокловим мечем нависла тривожна загроза висихання території – далася взнаки тривала цьогорічна літня спека. Необхідно оперативно застосовувати ефективні захисні заходи, каже керівник нацпарку, щоб зберегти для нових поколінь природний унікум.
Василь Пилипець
Богдан 2013-10-22 / 07:34:03
Треба припинити вирубувати ліс.Тоді і болото не висохне і річки будуть повноводні.