Перші ужгородські п’ятиповерхівки Федір Манайло мріяв бачити яскравими та уквітчаними

«Відразу після смерті художника у 1978 році, а вона була раптовою і неочікуваною після нескладної операції на шлунку, діти Федора Манайла Іван та Катерина почали втілювати батьківську мрію, — розповідає пані Вікторія. — Батько якось сказав сину Івану, що хотів би, аби його роботи десь зберігалися, можливо, в селі Іванівці, де народився. Але діти виявили бажання передати його будинок під музей. Задум виношувався, як дитина, 9 місяців (з квітня 1980 по лютий 1981року). 9 лютого музей відкрили, відтак він став першим на Закарпатті меморіальним будинком-музеєм.

Тут, до речі, є замальовки «Гуцул» та «Гуцулка», які художник намалював ще 14-річним. Ці роботи зберегла його мати. Коли вона побачила перші синові малюнки, то зрозуміла, що має талант і з нього будуть люди. В музеї зберігаються як студентські роботи митця, так і картини зрілого періоду. «Ерделі з Бокшаєм тому й любили Манайла, бо він не копіював їх, а вносив у закарпатське мистецтво щось своє, — розповідає завідуюча музею. — Федір Манайло власноруч майстрував і рамки для своїх робіт, вони збереглись і дотепер». Є в музеї і перша афіша, яку митець виготовив для Закарпатського заслуженого академічного народного хору. І картина, не знята з мольберта, яку художник намалював за 2 тижні до смерті. Мало хто знає, що в кінці життя Ф.Манайло дуже хворів, але не покидав малювання. Пальці не слухалися, тому Федору Федоровичу прив’язували до руки одразу кілька пензлів, щоб часто не міняти.

Звертаєш увагу, що в цьому будинку ніби застиг час — ось лежать речі митця, брудні від фарб, а поряд — улюблена полиця, робочий стіл. Ф.Манайло був простою, але освіченою людиною, і інтер’єр у приміщенні був таким же. Тут зберігається і багато буклетів та книжок. Малюючи, наприклад, перші п`ятиповерхівки, художник, кажуть, мріяв бачити їх яскравими та уквітчаними. Сільські хатки теж в його роботах були в квітах, а селяни — щасливими.

«Який період творчості Федора Манайла вам імпонує найбільше?» — запитую у Вікторії Фолтіної.

«Коли ви працюєте в музеї понад 30 років, то для вас уже все близьке і рідне. Але мені все-таки ближчий довоєнний період (ранні роботи). В них я бачу його істинне поривання, реалізацію ідей. Але й останні картини дуже колоритні, декоративні. Ні, вирвати один період не можна. Кожен по-своєму чимось приваблює мене», — зауважує пані Вікторія.

Нині в музей переважно заходять студенти та учні шкіл, а також туристи. Нещодавно, наприклад, були гості з Бельгії, Німеччини, часто приїжджають зі Львова та Києва. А з відомих людей співробітники музею запам’ятали Тетяну Яблонську, Сергія Бондарчука, Сергія Параджанова, Дмитра Гнатюка, Івана Драча, Дезидерія Задора та одного з найкращих друзів художника, письменника Івана Чендея, який допомагав у створенні музею.

У 2010 році до 100-річчя митця музей причепурили — провели опалення, зробили ремонт. «Чи часто експонати подорожують на виставки в інші міста?» — цікавлюся. «За кордон останнім часом їздять, з’ясовую, рідко, бо страхування робіт дороге, — каже пані Фолтіна. — Виставлялися в Ужгороді та Мукачеві, а також в Кошице (Словаччина) та трьох містах Угорщини. Усе це було приурочено до згаданого ювілею художника».

Щодо славнозвісних манайлівських диньок, то це — окрема історія. Коли динька ще була маленькою, то митець малював на ній ілюстрацію і чекав, доки підросте. Інструменти робив сам. Дуже важливо було не дати плодам перерости, бо тоді малюнок розходився. Кожна динька мала свій термін збирання. В перший рік, коли Ф.Манайло тільки захопився цим, багато диньок погнило, тому надалі вирішив вирощувати їх на лугоші. У нього навіть була мрія: хотів з динь робити подарунки для туристів. «Планував поставити все на промисловий рівень, показати, що вирощувати таке вдома може кожна людина. Високо цінував він і народне різьбярство. Навіть мав власну колекцію дерев’яних баклаг. Коли подорожував, збирав по світу цікаві дерев’яні вироби. Колекціонував і реставрував ікони, які, зокрема, можна побачити біля його робочого місця», — розповідає завідуюча музеєм Ф.Манайла. Диньки, каже, також возять на виставки, бо це унікальний вид декоративного мистецтва. Але з ними треба бути дуже обережними. Потрібна спеціальна упаковка для транспортування.

Нині, пропагуючи творчість нашого талановитого земляка, музей співпрацює з Ужгородською школою мистецтв та з дитячим юнацьким творчим об’єднанням «Малий Лувер». А для Закарпатського художнього інституту він взагалі є базою для навчання. Студенти пишуть на його базі дипломні та курсові роботи. До100-річчя художника вийшов друком альбом, в якому максимально зібрані фотографії художника, які зберігаються у фондосховищах музею. Є там і картини, які зараз перебувають у приватних колекціях та музеях Львова, Києва, Донецька та за кордоном. Але в музеї і нині продовжують досліджувати творчість Федора Манайла. Бо про цього великого закарпатця ще далеко не все сказано…

Анастасія Ножка.
На фото автора: У будинку-музеї Федора Манайла