У ХУСТІ ПРАЦЮЮТЬ УЖЕ ДВІ ФАБРИКИ ГОЛОВНИХ УБОРІВ
Був час, коли підприємство з унікальним обладнанням хотіли пустити з молотка — на брухт і будматеріали. Колектив не дозволив. Напрошувалися «інвестори», які з першого дня знайомства прицінювалися, за скільки продадуть майно. Були аферисти, які обіцяли мільйони інвестицій, але хай фабрика перед тим заплатить 50 тисяч у.о., були рейдерські спроби... З усіх випробувань виробник капелюхів не лише гідно вийшов, здобув економічну незалежність, але й модернізував цехи, провів економне опалення, вийшов на пристойні обсяги виробнитцтва – щороку фабрика випускає виробів на 7 мільйонів гривень. Мало того — з минулого року в Хусті працюють уже два «капелюхові» підприємства.
Торговий дім «Хустська фабрика фетрових виробів» займається виробництвом напівфабрикатів. Це підприємство створено на базі Хустської фабрики головних уборів у результаті розподілу виробничих потужностей і виробничих функцій. Заготовки для капелюхів користуються чималим попитом на споріднених підприємствах, які не можуть виробляти ковпаки самотужки. Адже для цього потрібне унікальне обладнання та й процес вимагає великих трудозатрат. Тому Торговий дім має можливість продавати сировину не лише «своїм» — фабриці «Хуст-фільц», але й фірмам за межами Закарпаття й України. За умов дотримання високої якості ТД міг би диктувати свої умови на ринку напівфабрикатів.
Інше підприємство, яке залишилося під началом Івана Луп’яка, – Хустська фабрика фетрових головних уборів «Хуст-фільц» — працює як уже зі згадуваними напівфабрикатами, так і на базі китайської та польської сировини. Для підприємства співпраця з китайцями вигідна, бо вони привозять дешеву сировину із шерсті. Коли з нею попрацювати, то капелюхи майже не відрізняються від кролячих, але собівартість набагато нижча, отже, й ціна доступніша для масового покупця. Обидві фабрики займаються заготівлею кролячих шкурок, пошуком партнерів, але при цьому вони не є конкурентами.
ХУСТСЬКІ КАПЕЛЮХИ КУПУЮТЬ НАВІТЬ ТІ, ХТО НЕ НОСИТЬ ГОЛОВНИХ УБОРІВ
Втім, про пошук партнерів мова майже не йде. Всі фірми Європи й країн СНД давно вже знають про хустську фабрику, тому йдеться виключно про коректування асортименту, обговорення нових моделей, прогнозування моди. Для того партнери й зустрічаються – то приїжджають у Хуст, то приймають у своїх країнах.
— Хуст давно має стабільних замовників, особливо у тих державах, де головний убір є обов’язковим атрибутом, — розповідає Іван Михайлович. — Скажімо, для чеченців, адиге, інгушів. «Чоловік повинен берегти дві речі – шапку й ім’я», — є таке прислів’я у чеченців. Для кожного з цих північнокавказьких народів передбачено свій дизайн шапок, які підкреслюють їхню національну ідентичність. Тому, як би не складалися примхи моди чи якісь фінансові зигзаги, замовлення з цих республік є незмінними кожного року, а отже, ми можемо почуватися впевнено.
Головні убори є обов’язковими і для єврейських національних та релігійних традицій. Причому кожна група юдеїв носить тільки їмвластиві шапки й капелюхи. Одягати головний убір іншої етнорелігійної групи не дозволяється.
Звичайно, перелік країн-замовників хустського капелюха значно ширший. Його закуповують в Угорщину, Польщу, Чехію, Словаччину, Румунію, Австрію, Німеччину, Італію...
І, звичайно, хустську продукцію полюбляють в Україні. Її замовляють підприємці, постійно купують туристи, спеціально заїжджаючи в магазин-салон хустської фабрики. Тут можна собі, не поспішаючи, приміряти один-другий-десятий-двадцятий капелюшок (мова йде, звичайно, про жіночий головний убір) і врешті підібрати потрібну модель. Побували на підприємстві й відомі артисти, кінорежисери, міністри, депутати, їхні дружини, дочки, матері... Скажімо, нардеп і відомий акордеоніст Ян Табачник, або співавтор фільму «Собаче серце», або дружина прем’єр-міністра.
Є й масові закупки для жінок, які працюють на митниці, в міліції. Правда, працівниці мусять замовляти собі головні убори за власний рахунок, оскільки договору з цими організаціями фабрика не має.
Віднедавна хустяни почали випускати й циліндри. Ці головні убори замовляють українські театральні колективи, оперні виконавці. Набули популярності вони і на Львівщині. Там стали модними весільні церемонії в стилі ретро, і для весільної процесії доречними є саме такі головні убори.
Врешті є продукція й для тих, хто не носить капелюхів. На підприємстві почали випускати маленькі сувенірні крисані, з пером та вишиваною стрічкою, як пам’ятку про наш край і про знамениту хустську фабрику.
Василь Горват