"Чинадієво – справжній рай на землі", – твердить "польський" американець Едмунд Врубель

На дзвінок у двері надвір виходить кремезної статури чоловік. На вигляд йому років 55, однак насправді господареві уже 72. Чистою польською мовою пенсіонер запрошує до хати. У кімнатах повсюдно чистота і порядок. Ніхто й не скаже, що літній чоловік мешкає самотньо. Питаю, чи не важко жити одинаком. «Я до цього звик, — каже пан Едмунд, — життя кидало мене не тільки по містах в межах однієї держави, а навіть по різних континентах, аж поки не опинився на Закарпатті. В Чинадійові живу з 2007 року. По-справжньому закохався у це селище і нині всім кажу, що це — рай на землі. А що, подивіться лишень, яка довкола чудова природа! Поруч – чотири рекреаційні та лікувальні заклади. Жодного промислового підприємства, яке отруювало б довкілля. Повітря неймовірно чисте. Населений пункт оточили зусібіч букові ліси, такі собі, як мовиться, легені Карпат. В них повно грибів, ягід, різної звірини. Чим це, скажіть, не Едем! Мало де нині на усій нашій планеті знайти таких чудових місць. А життя у селищі нічим не гірше, ніж за океаном. Усі зручності! Газ, електрика, прекрасне автомобільне та залізничне сполучення. А ще до того ж на цій благословенній самим Богом землі родить буквально усе, що людині необхідно».

"Чинадієво – справжній рай на землі", – твердить "польський" американець Едмунд Врубель

Зійшовся американець і з сусідами. З ними у нього прекрасні стосунки. Хто тільки не почує, що чоловік поміняв Америку на селище на Мукачівщині, дивується. Та послухавши всі «за» і «проти» самого американця, доходиш висновку, що ця людина й справді має рацію. А втім, про все по порядку.

Едмунд Врубель народився у польському місті Познань. Батько був залізничником, мати – домогосподарка, виховувала, окрім нього, ще п’ятьох дітей. Багатодітна родина не розкошувала, отож уже змалку привчився до ощадливості, шанував кожну зароблену копійку. Після школи вивчився на бухгалтера й опинився у Гданську. Це місто дуже добре відоме у всьому світі, бо саме тут зароджувалася «Солідарність», яка врешті й змінила суспільний устрій та життя поляків.

«Самого Валенсу я знав дуже добре, — розповідає мій співбесідник. – Його палкі промови, що так далі тривати не може, а потрібно в державі все змінювати, переконали мене ще у 1980 році. Не було жодного страйку, маніфестації чи якогось іншого протестного заходу, де я б не брав активну участь. На щастя, репресій не зазнав. Так тривало до 1986 року. Зрештою, зневірившись у своїх сподіваннях, недочекавшись змін на краще, виїхав у США. Просто так, одного дня купив путівку в туристичній агенції і поїхав побачити, як живуть люди в Америці. І більше звідти не повернувся».

Доля закинула поляка у місто Портамбой, що у штаті Нью-Джерсі. Там найперше поклопотав про надання йому політичного притулку. Попервах життя емігранта було дуже нелегким. Працювати довелося на будовах, опанував майже всі будівельні професії. Одночасно посилено вивчав англійську мову. А коли її вивчив досконало, вступив на навчання у місцевий університет. Після студій отримав фах будівельного контролера-інвентаризатора. Тепер уже заробляв добрі гроші. Невдовзі придбав і власний будинок. Тільки через шість років зміг забрати до себе дружину Ванду. «І хоч як я не кохав її, — веде далі пан Врубель, — тривала розлука наклала на наші відносини негативний відбиток. Жінка, на відміну від мене, погано сприймала американський спосіб життя. Їй страшенно не подобалася моя ощадливість, вимагала більшу дещицю моєї платні посилати своїм трьом дітям у Польщу. Я ж розумів, що так, нащадкам потрібно допомагати, але спершу треба впевнено самому стати на ноги. Врешті, не дійшовши згоди, Ванда мене покинула. Одного дня по неї приїхав її брат і забрав до себе, мовляв, поживіть трохи порізно, може, колись порозумієтеся. Та цього не сталося, й ми розлучилися».

Після розлучення великий будинок полякові стало важко утримувати. Платити комунальні платежі, податки і жити самому на чималій площі – велика розкіш. Тому він продав власний дім і став орендувати помешкання. Жити одинаком надто важко. В Америці емігранти самотність скрашують у різний спосіб. Часто у вихідні організовують танці, зустрічі, вечори. На одній з таких вечірок познайомився з Ганною, жителькою Закарпаття, яка також ще у 1995 році виїхала по туристичній візі в США й не повернулася в Україну. Молодша на цілих десять літ, тиха й лагідна жінка припала до душі полякові. Стали зустрічатися частіше, а через півроку й побралися. Закарпатці неабияк поталанило, бо вона, вийшовши заміж за американця, вже не була нелегалкою і могла не ховатися від поліції. Невдовзі пара приїхала на Закарпаття. Американському полякові дуже припало до душі Чинадієво, й він вирішив будь-що купити тут будинок. Отримував одразу дві пенсії – польську та американську, тож зробити це було нескладно. (Звісно, за мірками тих пенсій можна створити собі рай і в Україні. Пожив би пан Едмунд на українську пенсію, і скоро б залишив це пекло. — ред.). Відтоді й перебрався на Мукачівщину. Щоправда, дружині більше подобається американський спосіб життя і поки-що повертатися на батьківщину вона не думає. Хоче допрацювати до пенсії. І ось уже майже шість років подружжя так і живе порізно. «Я в курсі всіх подій в Америці, — зізнається пан Едмунд, — благо, що є комп’ютерний зв’язок. Не буває й дня, щоб ми не спілкувалися з Ганною. Розмовляю часто й зі своєю колишньою дружиною Вандою та дітьми Генрікою, Гжегожем і Томашем у Польщі. В Україні мені жити дуже добре. Я всім необхідним повністю забезпечений. Купую мало що, бо все вирощую на власній присадибній ділянці. Мої овочі та фрукти з власного городу екологічно чисті. Влітку я ніколи не обприскую ані картоплю від жуків, ані фруктові дерева та виноград від шкідників. Я насадив багато саджанців, і у мене нині майже всі фрукти власні. Дружина щороку приїжджає й робить консервації, ними буквально завалений підвал. З живності тримаю тільки курей та трьох собак. Мені тут дуже добре, і повертатися ані в Америку, ані в Польщу не маю намірів».

Едмунд Врубель ніяк не може збагнути, як українці примудряються вижити на тисячу гривень пенсії, дуже співчуває людям, які не мають роботи, й вірить, що колись Україна, як і Польща, врешті виборсається із цієї економічної скрути й таки опиниться серед багатих країн об’єднаної Європи.

Віталій Пумпинець

03 лютого 2013р.

Теги: Чинадійово, США

Коментарі

Григорій Сковорода вийшов у словацькому перетлумаченні пряшівця Івана Яцканина
Втрачені церкви Закарпаття повернуться на культурну мапу
/ 5Найбільша в Україні приватна альпійська гірка розташована в Кам’яниці
/ 2Справжня історія воловецького трампліна
/ 3Заради спорудження Теребле-Ріцької ГЕС затопили кілька сіл, але вільшанці до останнього не вірили в її запуск
/ 5Оксана Ганич була ровесницею епохи Карпатської України й першою жінкою – доктором наук на Закарпатті
Цінова гойдалка на закарпатському ринку квітів і ярини
/ 1Мешканець Тячівщини вже роками виготовляє соляні лампи та створює соляні кімнати
/ 1У Тересві похована "Чорна графиня" – дружина одного з найвідоміших угорських митців ХІХ століття
На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
» Всі записи