Гіркий смак заробітчанського хліба

Хто вже хто, а ось наші земляки дуже добре знають, що таке заробітчанство. Цей спосіб заробляння грошей був притаманний ще дідам-прадідам закарпатців. Та й у теперішні часи нашого люду багато всюди — від Чехії до заокеанської Америки. Закарпатці в поті чола трудяться й присилають додому гроші, підтримуючи в такий спосіб своїх родичів і допомагаючи країні здобувати необхідну валюту.

Гіркий смак заробітчанського хліба

Жодна влада, яка була на Закарпатті, не спромоглася вирішити цю одвічну проблему. На превеликий жаль, не подолано її й досі. І наш люд уже звикся з цим. Ніби так воно й має бути, мовляв, та нам на роду написано бути заробітчанами й маятися по світах. Добре, коли поталанить заробити сяку-таку копійчину. Тоді й діти вчаться, будинки зводяться, ремонти робляться, меблі, автомобілі та побутова техніка купуються. Однак далеко не завжди саме так виходить. Скількох наших людей надурили різних мастей пройдисвіти, винайнявши їх і пообіцявши добре заплатити. Та як прийшов час розраховуватися, працедавець враз кудись таємниче зникав або ж з’являлися «братки» із погрозами, й заробітчани змушені були повертатися ні з чим. Чимало наших заробітчан привезли додому в домовинах. Один загинув під стрілою підйомного крана, другий впав з риштувань четвертого поверху, третього вдарило електричним струмом, четвертий заживо згорів у вагончику, де довелося тимчасово проживати, п’ятого, через гроші, які заробив, убили бандити. І цей перелік нескінченний. Напевно, у нашому краю немає такого села, з якого б на заробітках не гинули люди. А ось і свіжий приклад.

…Наприкінці серпня минулого року на будівництво у далекий Татарстан, що у Російській Федерації, в Мукачеві формувалася бригада. Позаяк заробітки обіцяли бути добрими, то до цього колективу попросився і 48-річний житель Кольчина Мукачівського району Юрій М. Чоловік був непоганим газоелектрозварником, а, як відомо, зараз цей фах високо цінується. Дарма донька Наталія, ніби відчуваючи щось лихе, вмовляла батька: «Няньку, ти слабуєш, не їдь так далеко та ще й на таку важку роботу». Однак пан Юрій і слухати не хотів, бо вдома саме затіяли великий ремонт, а будівельні матеріали надто дорогі. Вмовити батька так і не вдалося, й він виїхав у і незвідані краї. Попервах телефонував часто, бо страшенно сумував за родиною, особливо за маленьким онучком Дениском, а згодом — перестав. Як з’ясувалося потім, одного дня в нього зник телефон. Невідомо, чи хтось поцупив, чи газда загубив його, однак упродовж майже чотирьох місяців з ним не було жодного зв’язку. Аж ось 17 грудня задзвонила мобілка доньки. Щасливий батько повідомляв, що рівно за тиждень вони виїжджають із Татарстану на Закарпаття і 24—25 числа він уже буде вдома.

Пані Наталія у ці дні з великим нетерпінням очікувала батька. Як тільки на вулиці з’являлася якась машина, вона вибігала надвір, бо думала, що то вже приїхав нянько. Та замість нього на порозі враз став невідомий чоловік. Те, що він повідомив, привело молоду жінку в шок. Виявляється, її батько мертвий і знаходиться в райцентрі Любешів Волинської області. Ні номера телефону, ні жодних інших відомостей, з ким би можна зв’язатися і ще щось довідатися, незнайомець не надав. Згорьована жінка, її чоловік та 19-річний Євген, син померлого, стали думати-гадати, до кого можна було б звернутися, щоб отримати хоча б якусь інформацію. Врешті-решт інтенсивні пошуки дали позитивний результат. Вдалося довідатися номер мобільного телефону бригадира, з яким батько виїхав на ті злощасні заробітки. Він підтвердив цю погану новину. Тепер домочадцям належало негайно повідомити про почуте матері, 42-річній Світлані, дружині померлого, яка знаходилася на заробітках у Москві. Жінка в російській столиці знайшла собі роботу продавчині у магазині.

Почалася підготовка похорону. Молоді газди ламали собі голову, де знайти машину, щоб привезти мертвого батька. Із місцевих перевізників взятися за цю справу не схотів ніхто. Та правду в народі кажуть, що світ не без добрих людей. Хтось порадив знайомого перевізника із Луцька. Той проникся чужою бідою і пішов назустріч згорьованій родині. Так, 26 грудня, на день пізніше, ніж обіцяв, Юрій таки приїхав на власне обійстя. У домовині. От тобі й заробітки!

Та найцікавіше у цій сумній і дуже типовій для нашого краю історії є те, як уже мертвого заробітчанина перевозили через білорусько-український кордон, адже помер він просто у мікроавтобусі «Фольксваген». Із восьми пасажирів жоден не помітив, що чоловікові погано. Як і всі, він спав. Та ось бригада вирішила перекусити. Заробітчани дружно заворушилися, один Юрій продовжував нерухомо сидіти на сидінні. Кинулися до нього, а він уже й холодний. Звісно, що в такій ситуації необхідно було звернутися до медиків, зрештою в міліцію. Та з цим багато клопотів, а бригада поспішала додому, затримка на день-два, а може, й більше в їхні плани не входила. Хтось подав «мудру» ідею – облити мертвого горілкою і заявити прикордонникам, що чоловік, мовляв, напився і просто спить. Документи його – ось, а будити його не варто. І, як не дивно, цей авантюрний план спрацював. Коли «бусик» прибув на білоруський перехід «Мохро», прикордонник повірив заробітчанам й не став будити мертвого пасажира, тим паче, що від нього йшов різкий запах алкоголю. Побажавши подорожуючим щасливої дороги, білорус вийшов. А «бус» тим часом рушив до переходу «Дольськ», що у Любешівському районі Волинської області. Та до честі українських вартових кордону цей план тут з тріском провалився. Побачивши у салоні мертву людину, на переході зчинився шум-гам. Прикордонники негайно викликали міліцію та швидку допомогу. Звісно, що лікарі тут уже не мали чого робити, а ось слідчо-оперативна група районної міліції взялася за справу. Допитані були насамперед водій «Фольксвагена» та бригадир, а далі й інші заробітчани. Всі крапки над «і» розставила судово-медична експертиза, яка засвідчила, що помер чоловік внаслідок гострого панкреатиту, тобто запалення підшлункової залози та ниркової недостатності.

За чотири місяці невтомної праці Юрій спромігся заробити аж… тисячу доларів. Тож чи вартувала ця сума тих поневірянь на чужині?! Додому ж не привіз нічого, окрім клопотів для родини. Зароблених грошей заледве вистачило, щоб купити домовину, костюм, заплатити за перевезення тіла. Навіть вінок від товаришів по бригаді був оплачений з грошей самого покійного заробітчанина. Отакої! До речі, домочадці так і не ймуть віри, що ще нестарий чоловік помер своєю смертю. Вони звернулися в районну прокуратуру про можливу ексгумацію трупа. І тільки довідавшись, що це доволі затратна справа в фінансовому плані, заспокоїлися й змирилися з усім.

…Виїжджаючи в далекі краї, пан Юрій прощався з маленьким онучком Дениском, якого обожнював, щодня ходив йому за молочком, постійно бавився з ним, грав йому на гітарі, співав, адже був музикантом. Обіцяв обов’язково привезти купу іграшок. Не судилося! Не розуміючи, що дідусь уже більше ніколи не повернеться, малюк очікує його й досі…

Віталій Пумпинець

 

28 січня 2013р.

Теги: заробітчани, мертвий

Коментарі

шановний Віталіку 2013-02-03 / 12:08:53
В силу низької індустріалізації та капіталістичних відносин (де немає швидкої вигоди там немає і капіталіста) до Радянської влади Закарпаття завжди мало надлишок трудових. Рівень безробіття зашкалював. Однією із основни задач Радянської влади якраз і було подолання безробіття, шляхом створення нових робочих місць - фабрик-заводів, навіть в дечому в економічно невигідних умовах. Так до речі будувалися заводи-фабрики далеко від сировинної бази, але все це робилося для того, щоб ослабити і повністю ліквідувати таке ганебне соціальне явище краю як безробіття на Закарпатті. А заробітчанство це біда, це і розбиті сім"ї, це і діти, які ростуть без уваги батьків, це велика соціальна трагедія нашого краю... це капіталізм

Григорій Сковорода вийшов у словацькому перетлумаченні пряшівця Івана Яцканина
Втрачені церкви Закарпаття повернуться на культурну мапу
/ 5Найбільша в Україні приватна альпійська гірка розташована в Кам’яниці
/ 2Справжня історія воловецького трампліна
/ 3Заради спорудження Теребле-Ріцької ГЕС затопили кілька сіл, але вільшанці до останнього не вірили в її запуск
/ 5Оксана Ганич була ровесницею епохи Карпатської України й першою жінкою – доктором наук на Закарпатті
Цінова гойдалка на закарпатському ринку квітів і ярини
/ 1Мешканець Тячівщини вже роками виготовляє соляні лампи та створює соляні кімнати
/ 1У Тересві похована "Чорна графиня" – дружина одного з найвідоміших угорських митців ХІХ століття
На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
» Всі записи