Лицар свободи. До 190-річчя від дня народження Шандора Петефі

Народився Шандор Петефі 1 січня 1823 року в с. Кішкереші в родині м’ясника (батько Іштван Петрович – серб, мати – Марія Хруз – словачка). Справжнє його прізвище Петрович.

Батьки прагнули дати обдарованому первісткові найкращу освіту. Шестирічного Шандора батько відвіз до м. Кечкемет у школу. Однак через певний час відводить сина в інші, найкращі школи, щоб розвинути його здіб­ності й талант. Шандор швидко вивчає латинську, німецьку і французьку мови, багато читає, цікавиться історією рідного краю.

Однак батько Петефі розо­рився і не міг здійснити свого наміру – дати якнайкращу освіту синові. Починаються «роки мандрувань» молодого Петефі, роки тяжких випробувань і виховання мужності. Ці моменти свого нелегкого життя він змальовує у вірші «З далини»:

У рідну сторону краяни
йдуть,
То що ж від мене  неньці
понесуть?
Загляньте, земляки, до неї
в дім,
Коли шляхом ітимете моїм.
Скажіть, щоб сліз даремно
не лила,
Що син зазнав і щастя,
і тепла,
Та не кажіть їй, як я тут
терплю.
Бо серце бідній згасне
від жалю...

Врешті-решт у молодого поета не вистачило терпіння, і він добровільно йде в солдати. Шандора дуже люблять його товариші, прості вояки. Та каторжні порядки австро-угорської армії були не під силу юнакові. Він захворів на туберкульоз, а потім на тиф і через це отримав звільнення від солдатчини. Петефі знову повертається до школи, спить на соломі, голодує. Учні знущаються з його злиднів, учителі ставлять­ся до юнака зневажливо. Тоді, остаточно залишивши школу, Петефі пішки, хворий, без грошей вирушає в мандри по рідній краї­ні. Він блукає з театральною трупою, хоче стати учителем, але його женуть звідусіль як бродягу-голодранця. Ці роки стали періодом формування його суспільного світогляду. Саме в цей час Петефі по-справжньому познайомився з нужденним життям угорського селянства, побачив шибениці на міських майданах, гостро відчув соціальну і національну кривду, навчився любити Угорщину народну і ненавидіти Угорщину панів. У цей час починається розквіт його на диво інтенсивної поетичної діяльності, яка тривала всього 6 років, тобто до кінця життя поета.

У 1842 році вийшли друком перші вірші Шандора, які швидко зробили його ім’я відомим.

Друзі й недруги Петефі дуже скоро змогли переконатися, що перед ними нове, досі не бачене в мистецькому житті країни явище.

З літа 1844 року Петефі почи­нає працювати в редакції ліберального «Пештського модного журналу». Однак уже наприкінці цього року він залишає роботу, прагнучи повної моральної неза­лежності. На той час Петефі особливо швидко еволюціонує в бік революційно-демократичного світогляду. Навколо нього гуртуються численні однодумці, товариші по боротьбі проти австрійського деспотизму і угорського дворянства. Петефі і його друзі не бажали «вічно латати зношені постоли батьківщини» – вони мріяли про нову, демократичну Угорщину, де не буде ні старих привілеїв, ні віденських колонізаторів.

Настає 1848 рік – так звана «весна народів», рік буржуазно-демократичних революцій, у полум’ї яких знищено не одну грамоту з дворянськими привілеями. У берез­ні 1848 року Петефі і його найближчі друзі фактично очолили виступ пештських громадян проти реакційного режиму. Безперечно, то був один з найбільш високих злетів угорської революції. Проте в своєму ентузіазмі «молодь березня» (так тоді називали Петефі і його однодумців) не відразу помітила, що поступово основною силою подій стають дворяни-ліберали, які намагалися загальмувати революційний поступ, знизити бунтівничу активність мас. Невдовзі революційна напруга в країні спадає, Петефі зазнає поразки на виборах до Національних зборів. Він і його друзі під тиском реформістських кіл повільно, але невпинно усуваються з авансцени.

І все ж поет не складає зброї, він вступає до війська.

31 липня 1849 року великий поет, як це відзначають офіційні документи Угорщини, загинув в  одному з боїв  під Шегешваром.

Вірші Петефі дореволюційного періоду надзвичайно різноманітні в жанровому і навіть у стильовому відношенні. Проте всіх їх пронизує патріотизм.

Патріотизм Петефі не був національно обмеженим. Поет мріяв про «світову свободу», про повстання всіх народів землі проти своїх тиранів, співчував пригнобленим трудящим неугорцям. Петефі тепло писав про поляків, словаків, виступав за емансипацію євреїв, вітав у палких строфах визвольний рух італійського народу, був прихильником французьких якобінців.

Варто нагадати, що 11 липня 1847 року Шандор Петефі побував на Закарпатті, яке входило тоді до складу Угорщини. Поет відвідав Ужгород, Мукачево, Берегово, Бадалово, знайомився з життям і побутом населення. Під враженням від побаченого він написав тут нові твори.

У скрутну для вітчизни хвилину і пером, і мечем він служить революції. Ранком 15 березня 1848 року, в «день народження” угорської революції, демократична молодь Пешта, захопивши найбільшу друкарню столиці, опублікувала тільки-но виспівану «Національну пісню” Петефі, в якій поет закликав народ вступати в революційну боротьбу і скинути з себе рабські пута:

Встань, мадяре! Зве країна!
Вирішальна тут година!
Жити вільно чи рабами –
Ось питання перед нами.
Богом праведним угорців
Клянемось,
Клянемось – рабами більше
Не звемось!
(Переклад Ю.Шкробинця).

«Національна пісня” Петефі, як і деякі інші його твори, стала найпопулярнішим гімном, марсельєзою угорської революції. Багато творів Петефі 1848—1849 рр. являють собою своєрідні поетичні прокламації, що захоплювали слухачів своїм пристрасним піднесенням і образною переконливістю.

Поезія Петефі відгукувалася на всі найголовніші події угорської революції, відповідала на її найпекучіші проблеми. Разом з бойовими піснями Петефі («В бою”, «Життя або смерть” та інші) по всій країні розповсюджувалися також його поетичні памфлети, спрямовані проти магнатів-кріпосників і монархії;

По батьківщині всій страшна війна
гуде,
Розтулюється смерть і трупи скрізь
кладе.
Тут місто у вогні, а там горить село,
Від зойку тисяч душ повітря загуло.
Та не вситивсь король! Народе,
де ж твій гнів? –
На шибеницю королів!
(«На шибеницю королів”,
переклад Ю.Шкробинця).

У ці бурхливі роки у творах Петефі з’являються нові образи людей із народу – учасників революції. Шедевром світової революційної поезії може вважатися «Старий прапороносець” Петефі, де тепле людське почуття – гордість поета за свого старого батька, що став у ряди революційних повстанців, поєднується з широкими філософсько-історичними узагальненнями:

Б’ється багатій не за вітчизну –
За своє багатство... До загину
Тільки бідний любить батьківщину.
(«Старий прапороносець”,
переклад Л.Первомайського).

Солдат свободи й революції, він завжди дивився на художнє слово як на засіб служіння батьківщині й народу, на зброю у визвольній боротьбі. Він хотів, щоб його вірші злітали вгору, мов могутній ореол, щоб вони стали блискавкою, яка спопелить ворога. І зовсім близько до славнозвісних рядків Маяковського, написаних на три чверті століття пізніше, звучать такі слова Петефі:

І я стою на полі бою
З бійцями визнаними вряд.
Мої пісні – в бою, і кожний
Рядок мій – бойовий солдат.
(«Обідрані герої”,
переклад Л.Первомайського).

Про високий революційний пафос тогочасної поезії Петефі свідчить йо­го поема «Апостол”, створена влітку 1848 року. Герой її Сільвестр – борець проти несправедливості – образ, позначений певною автобіографічністю. Поема оспівує безперервну діяльність на користь знедолених і скривджених, подолання бар’єрів, які експлуататорське суспільство розставляє на шляху борців за щастя людства.

Петефі, як і Шевченко, Пушкін, Міцкевич, жив одним життям зі своїм народом, вболівав за його інтереси як за свої власні, мріяв про краще майбутнє, не відокремлюючи своєї особистої долі від загальнонародної.
Шандор Петефі завжди залишається з народом Угорщини. І в своїй гуманістичній полум’яній творчості, і в своєму життєвому подвигу він щиро служив народу, боротьбі за його краще майбутнє. Водночас своєю творчістю він належить усьому людству, здобуваючи пошану і любов нових поколінь.

Петро ЛИЗАНЕЦЬ,
професор

Теги: Петефі, Угорщина

13 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати