– Про маловідомого українця дізнався вперше зі сторінок книжки, – каже Віктор Андрієнко. – Ми шукаємо героїв десь далеко за синіми морями і далекими світами, а вони живуть поруч з нами. Таким був і Кротон. У дитинстві хлопець пошкодував батькову корівчину, запрягся у плуга і сам виорав ниву. Коли змужнів – на його грудях молотом розбивали каміння, долонею він забивав цвяхи у дубову дошку, власноруч згинав товсту залізну рейку і робив з неї “серце”, тягнув вантажну машину, переповнену людьми, перемагав відомих борців, через його шию переїжджали автомобілі… Мимоволі він ставав то боксером, то штангістом, то навіть тореадором…
Уперше життя цікавої людини спонукало взятися за перо нашого земляка Івана Копинця. У 1972 році побачила світ його книжка “Кротон”. Повість виповнена такими епізодами, які б не підказала, мабуть, найбагатша фантазія,– настільки своєрідна доля героя твору. Івану Кротону із захопленням аплодували в 64 країнах світу, зокрема в США, Бразилії, Канаді. Великобританії, Франції, Німеччині, Австрії, Іспанії, Бельгії… Про закарпатського “ведмедя”, як нарекли його журналісти, писала уся світова преса. А одна з ньюйоркських газет у 1928 році назвала Кротона “найсильнішою людиною двадцятого століття”.
– Україна по праву пишається своїми легендарними богатирями Іваном Піддубним, Яковом та Василем Куценками, Георгієм Поповим, Григорієм Новаком, Леопольдом Жаботинським, Анатолієм Писаренком, а тепер братами Кличками і багатьма іншими, – продовжує розмову Віктор Андрієнко. – До їхньої когорти можна сповна віднести й ім’я вашого уславленого земляка. Не віриться, що в Білках дотепер не відкрито музей Івана Фірцака (Кротона). Хоча хата, де народився і жив майбутній богатир, збереглася, ще живуть люди, які зналися з ним особисто.
Музей Івана Кротона у Білках і справді давно настав час відкрити. Багато матеріалів про нього зберігається у Андрія Савки з Іршави, який написав спогади про відомого земляка і навіть опублікував у книжці “Спортивний рух на Іршавщині”, яка побачила світ в одному з ужгороських видавництв.
Ось як писав свого часу про білківського силача український письменник Василь Поліщук. “Виняткова спортивна активність забезпечила Іванові Фірцаку повагу сучасників і вдячність нащадків. Важко визначити градацію звершень такого обдарованого богатиря, як Кротон, що в кожному силовому виді спорту досяг певних висот, навіть у такому специфічному, як корида. Та за фасадом спортивної кар’єри й благополуччя крилося тривожне життя людини, сповнене невсипущої праці й пошуків, гірких невдач, спортивних злетів і болісної самотності серед чужих людей. І це все робив і терпів для однієї мети – аби прожити й прогодувати свою сім’ю й “привезти” для нянька, сестри і братів бодай якийсь достаток” .
Іван Фірцак мріяв стати спортсменом, а став лише забавою для ситих ненажер, які вимагали усе нових і нових видовищ. І добре було б, якби знайшлися у рідному селі силача люди, які б відкрили музей. Напевно, ще десь зберігаються його нагороди, відзнаки, документи, фотографії, вирізки з газет, афіші…
До речі, за прикладом далеко йти не треба. Уже створено і діють музеї партизанської слави у Чорному Потоці, Федора Потушняка – в Осої, Юрія Мейгеша – у Великому Раківці та Степана Жупанина – в Іршаві.
А Білки приваблювали б до себе туристів не лише з нашого краю, а й далеко за його межами. Окрім того, фільм «Іван Сила» стане першим кроком до популяризації всесвітньо відомого карпатського богатиря.
Василь Шкіря