Перші хочуть, аби був “екшн”, бо писати про катаклізми вигідніше, це краще продається. Другі раді, аби нічого не відбувалося, все було тихо-мирно.
Як писав ще Глазков: “Я на мир взираю из-под столика – век ХХ, век необычайный, чем ты интересней для историка, тем для современника печальней”.
Цього ж року усе було навпаки, і у цьому його шарм. Принаймні, наступний рік обіцяє бути бурхливішим і менш приємним, але не будемо каркати завчасно, усі проблеми слід вирішувати по мірі їх надходження.
Поки же хочеться згадати те добре, що ми отримали. Адже наші дні – це не ті, які ми прожили, а ті, які запам’яталися. Під Мукачевим відкрито гігантський завод будівельної кераміки. Від подібних повідомлень ми вже відвикли.
Частішими, навпаки, є об’яви про здачу в оренду виробничих площ, які не використовуються за призначенням. Дуже хотілося би вірити, що мукачівський приклад – це перелом тенденції, хоча життя привчило не бути оптимістом.
Але коли почув, що й ужгородський завод шампунів та іншої парфумерії (колишній “Хенкель”) планує розширити виробництво учетверо, песимізму все ж поменшало.
У Воєводині започатковано олімпіаду не-олімпійських видів спорту – наразі там все було більше по приколу, аніж усерйоз, проте коли П’єр Кубертен 1896 р. зібрав кількадесят спортсменів і назвав то олімпіадою, видовище теж було більше кумедним, аніж вражаючим.
Розчищені винні льохи в центрі Ужгорода – поки міська влада ще сама не надто розуміє, що із тим чинити, але стародавня аура цих склепінь просто зачаровує.
Черговий кліп гурту “Rock-H” і їхній перший альбом, який вийде у січні. Згадую саме їх, бо відзвітували найостаннішими, буквально під ялинкою.
А взагалі рік був надзвичайно багатим на культурні події – книжки, вистави, концерти, вернісажі. З одного боку, фінансові проблеми, звісно, позначилися на інтенсивності культурного життя.
Але не настільки фатально, як можна було прогнозувати. Платоспроможний попит на культурний продукт все-таки є. Бо коли навколо якісь негаразди, людині особливо хочеться відволіктися, забутися, поринути в якийсь інший світ. Тому якість фестивалів знизилася, зате їхня кількість б’є усі рекорди.
Є буквально кiлька, якi все ж тримають планку, а деякi навiть пiдiймають її, як було з цьогорiчною “Гаморою” чи “Берег-Фестом”. На жаль, того не можна сказати про нашi виннi ярмарки, цього року халтури було бiльше, нiж якiсного товару, то особлива вдячнiсть тим виноробам, якi не поступаються принципами навiть за фiнансової скрути.
Вiдверто здивували (приємно) iншi галузi нашого агросектору. Хоч статистицi не дуже вiриться, але ситуацiя на базарах говорила сама за себе – рiк дуже врожайний, причому урожай не згноїли, не процвиндрили, а таки донесли до споживача.
У культурнiй сферi якраз навпаки. Нiби продукт i є, але донести його до споживача часто не можуть – виною i розвалений книготорг, i консервативна журналiстьска братiя, i елементарна заздрiсть, i оте традицiйне пушкiнське “мi ленивi и нелюбопiтнi”.
Втiм туристчино-рекреацiйна сфера на це якось не зважає, цього року вiдкрилася сила-силенна нових цiкавих об’єктiв. Закарпаття поволі перетворюється на суцільний Дiснейленд.
Не до кінця зрозумiлий хiд з органiзацiєю на Синевирi ЛТП для ведмедiв, але можливiсть побачити клишоногих, якi зав’язали iз своїм алкогольним минулим i стають на шлях виправлення – це справжня атракцiя для приїжджих.
На жаль, тих, хто вiд’їжджає, теж не бракує – їм навiть встановили цьогорiч пам’ятник у Колочавi “Прощання заробiтчанина”, не виключено, що зявиться i вiдповiдна пiсня на мотив знаменитої “Слов’янки”.
Рiк був далеко не iдеальним, але ми, принаймнi, навчилися естетизувати свої проблеми, ставитися до них якщо не з гумором, то все одно досягати якогось катарсису, очищення. Люди все одно посмiхаються, i в цьому запорука того, що виживемо.
Сергій Федака, Неділя