Основою тодішнього самоврядування були міста на своєму праві (королівські міста), які не залежали від місцевих феодалів. Також засновувалися і села на волоському і німецькому праві на чолі із виборними шолтесами і бировими. У ході революції 1848-1849 р. була спроба створити самоврядний Руський округ, проте вона не увінчалася успіхом.
Наступні революційні події 1918-1919 р., пов’язані із розпадом Австро-Угорської монархії, призвели до виникнення в краї нових представницьких органів – Народних рад. В результаті їх діяльності у грудні 1918 р. проголошено самоврядну Руську Країну.
Згідно з тимчасовою конституцією Угорської Республіки від 2 квітня 1919 р., з 7 до 14 квітня мали відбутися вибори до місцевих рад, а також вибори делегатів на Всеугорський з’їзд рад. Члени міських рад та виборні уповноважені сільських рад, своєю чергою, обирали депутатів окружних (районних) рад, а ті – депутатів жупних рад. 7 квітня на Закарпатті відбулися перші в історії вибори до сільських рад, а наступними днями – до міських. 10-12 квітня обрано районні ради, а 13-14 – жупні ради і делегатів на з’їзд Рад. 12 квітня газета “Руська правда” опублікувала проект конституції Руської Країни. Передбачалося скликати з’їзд Рад Руської Країни. Але він так і не встиг зібратися через початок чехословацької і румунської інтервенції. Народні Ради 8 травня 1919 р. об’єдналися в Центральну Руську Народну Раду, що прийняла рiшення про входження краю до складу Чехословаччини.
Під час перебування краю у складі Чехословацької республіки (1919-1939) розвиток місцевого самоврядування усіляко стримувався. Не дотрималася Прага і обіцянки про негайне надання краєві автономії. А проте 7 серпня 1923 р. прийнято урядову постанову № 171, яка тимчасово регулювала правовий статус населених пунктів Підкарпаття. Вона розширила дію закону № 75 від 1919 р. про сільські вибори у Словаччині та Закарпатті. Ужгород і Мукачево залишалися містами із власними магістратами. Що ж до автономії, то лише 26 червня 1937 р. прийнято Закон № 172 про перший етап самоврядування Підкарпатської Русі (набрав чинності 8 жовтня 1938 р.).
11 жовтня 1938 р. сформовано перший автономний уряд Підкарпатської Русі. 12 лютого 1939 р. відбулися перші вибори до крайового представницького органу – Сойму Карпатської України. Сойм зібрався на єдину свою сесію (шість засідань) 15 березня 1939 р., на якому проголосив незалежність Карпатської України.
1939-1944 р. Закарпаття входило до складу гортіївської Угорщини. На початку цього періоду знов було зроблено спробу набути автономний статус для краю, але вона так нічим і не завершилася. Місцевого самоврядування як такого не існувало. Нотарів (перших посадових осіб у населених пунктах) призначав регентський комісар (губернатор). Колегіальні органи управління існували тільки на рівні комітату. Загальні збори комітату складалися на 2/5 з вірилістів (найбільших платників податків), на 2/5 обиралися, на 1/5 – із представників різних громадських організацій і релігійних громад, пожиттєвих членів і провідних муніципальних чиновників.
Зі вступом до закарпатських сіл і міст радянських військ там створювалися органи місцевого самоврядування і представництва – народні комітети. Окрім місцевих, було створено і окружні народні комітети. 26 листопада 1944 р. у Мукачеві відбувся з’їзд народних комітетів Закарпатської України, який прийняв рішення про возз’єднання краю з Україною, а також сформував самоврядний орган – Народну Раду Закарпатської України. Понад рік вона здійснювала масштабні перетворення у краї, аж поки 22 січня 1946 р. не було сформовано Закарпатську область.
Обласну, районні і місцеві ради на Закарпатті створено у березні – квітні 1946 р. на базі діючих до того часу народних комітетів. Перші же вибори до місцевих рад відбулися у грудні 1947 р. У їх підготовці і проведенні брало участь понад 60 тисяч чоловік – як члени виборчих комісій, довірені особи, агітатори. Депутатами стало 7677 чоловік: 823 робітники, 4610 селян, 2254 інтелігенти. Відтак вибори депутатів місцевих рад відбувалися регулярно. Виконавчий комітет обласної ради за радянський період очолювали: Іван Туряниця (1946-1951, 1952-1955), Іван Ваш (1951-1952), Іван Гарагонич (1955-1963), Василь Русин (1963-1974), Михайло Волощук (1974-1984), Михайло Мальованик (1984-1990).
В період утвердження незалежної держави Україна обласна рада забезпечила проведення на Закарпатті всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., на якому 92 відсотків краян висловилися за незалежність, а також обласний референдум про самоврядність краю.
Обласну раду у сучасний період очолювали: Михайло Волощук (1990-1991), Михайло Країло (1992), Дмитро Дорчинець (1992-1994), Сергій Устич (1994-1998), Іван Іванчо (1998-2002), Михайло Андрусь (2002-2006), Михайло Кічковський (2006-2010), Іван Балога (з 2010). За цей час статус і функції рад суттєво змінювалися. Уперше їх окреслив Закон України “Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування” від 7 грудня 1990 р. За змінами до цього закону від 26 березня 1992 р. система самоврядування мала вже два рівні – місцеве самоврядування, територіальну основу якого становили сільські, селищні і міські ради, а також регіональне самоврядування – на рівні району і області. За Законом “Про формування місцевих органів влади і самоврядування” від 3 лютого 1994 р. (нова редакція від 28 червня 1994 р.), обласні і районні ради одночасно із функціями місцевого самоврядування стали виконувати і функції органів державної влади. Офіційну назву “Рада народних депутатів” змінено на просто “Рада”. За Законом “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні” від 18 травня 1995 р., обласні ради отримали низку функцій, делегованих їм державою. Сучасну систему місцевого самоврядування окреслює прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, зокрема її статті 7, 69-74, 140-146, а також прийнятий 21 травня 1997 р. Закон “Про місцеве самоврядування в Україні”. 15 липня 1997 р. Україна ратифікувала Європейську хартію про місцеве самоврядування. Діяльність апарату місцевих рад регулюється Законом “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 7 червня 2001 року.
Загальна кількість рад на Закарпатті за цей період принципово не змінилася. На сьогодні, крім обласної ради, діє 11 міських, 19 селищних, 307 сільських і 13 районних рад. Натомість суттєво змінювалась кількість депутатів місцевих і регіональних рад.
Рік | Сільські | Селищні | Міські | Районні | Обласна | Усього |
1977 | 11234 | 2149 | 892 | 1194 | 120 | 15609 |
1982 | 11157 | 2091 | 1122 | 1248 | 150 | 15768 |
1990 | 6290 | 1098 | 689 | 928 | 120 | 9125 |
1994 | 3762 | 408 | 232 | 353 | 60 | 4822 |
Обласна, районні та місцеві ради забезпечують здійснення загальнодержавних реформ на місцевому рівні, приймають численні місцеві та регіональні програми, є важливими представницькими органами.
Сергій Федака
Вася 2011-12-07 / 13:14:35
"Що ж до автономії, то лише 26 червня 1937 р. прийнято Закон № 172 про перший етап самоврядування Підкарпатської Русі (набрав чинності 8 жовтня 1938 р.)" Закон ЧСР № 172 "Про тимчасове врегулювання правового становища губернатора Підкарпатської Русі" набув чинності 8 жовтня 1937 р. Ганьба таке не знати, пане професоре