На річках Закарпаття борються з пластиковою "хвилею"

Чому Україна повинна платити мільйонні штрафи європейським державам за пластикове сміття? Хто насправді винен у забрудненні Тиси? І чи може Україна самостійно виграти цей бій з пластиковою загрозою, або їй необхідна допомога країн-сусідів?

Як ICPDR, WWF і жителі населених пунктів на Закарпатті вирішують цю проблему, ми спробували з'ясувати, взявши два невеликих інтерв'ю. 

Георг Раст, представник WWF, і впродовж багатьох років керівник цілого ряду міжнародних проектів в регіоні Верхньої Тиси в рамках Дунайсько-Карпатської Програми.

— За підтримки Зеленого Дунайського Партнерства в квітні 2010 стартувала ініціатива голови сільради селища Дротинці Виноградівського району Закарпатської області Микола Боглі. Полягає вона в тому, щоб збирати пластикові відходи в заплаві річки, і потім, на кошти селища, переробляти їх на вторинну сировину. І таким чином зупинити пластиковий потік, що прагне до Угорщини. Проект розпочався за підтримки ICPDR (Міжнародна Комісія з захисту Дунаю), WWF, Coca-Cola Company і Coca-Cola Hellenic. Завдяки цій міжнародній підтримці вдалося відреставрувати одну з будівель під склад для пластику та купити спеціальний прес.

Це був справжній збір пластикового врожаю, коли в серпні минулого року місцеві школярі зібрали 900 кілограмів пластикових відходів (приблизно 20 000 пляшок). Потім подібні акції ще кілька разів проводили мешканці селища. Все сміття було зібрано на десятикілометровій ділянці заплави Тиси, трохи вище за течією від угорського кордону. Зібраний пластик був спресований в двадцятикілограмові пакунки готові для транспортування на фабрику переробки вторсировини. 

Проект в Дротинцях також включав в себе створення робочих місць, яке фінансувалося регіональним центром зайнятості. Нам важливо було домогтися економічної життєздатності цієї ідеї. Доходи від продажу спресованих пластикових відходів повинні покрити витрати на роботу підприємства по пресуванню відходів, а також амортизацію машин. 

Економічно доцільною була б також кооперація з іншими пунктами зі збирання та пресуванні пластикових відходів, такими як у Великому Бичкові, з тим, щоб отримати якомога більший обсяг повторно використовуваного сировини, і реалізувати його за більш високою ціною. Ми дискутували про це на зустрічах з головами сільських рад цього регіону.

Микола Богля, голова сільської ради селища Дротинці.

— З Георгом Расті, дуже досвідченим міжнародним експертом у питаннях екології транскарпатського регіону, ми познайомилися на заході в басейні річки Тиса, в якому я брав участь як голова асоціації голів сільрад. Наш проект з WWF був розроблений з метою очистити береги Тиси від пластикових відходів, які приходять до нас з верхів'я. Проект дав можливість показати, що ця проблема дійсно складна, але, тим не менш, цілком вирішувана.

За останній рік ми багато чого досягли, і наші зобов'язання за проектом ми виконали повністю. Наше виробництво зі збирання та переробки пластику працює успішно.Після чергового розливу Тиси населення Дротинці добровільно виходить на збір пластикових пляшок. Таким чином, ми допомагаємо Україні уникнути міжнародних неприємностей, а також нашим сусідам в Угорщині, що знаходиться нижче нас за течією — очищаючи води Тиси від сміття. Ми будемо і далі збирати й переробляти пластик, тому що поки не існує іншої можливості позбавити Європу від цього сміття. Хоча те, з чим ми сьогодні боремося — лише верхівка айсберга. Найбільшу ж проблему ми поки не вирішуємо. У неї, на мій погляд, існує мінімум три аспекти.

Перший аспект — джерела забруднення. Зараз, коли ми простежуємо весь ланцюжок забруднення Тиси, стає зрозуміло, що ми в рамках нашого дуже гарного проекту боремося лише з наслідками проблеми. Джерело ж її залишається не ліквідованим. 

Міжнародним фондом WWF були організовані виїзні семінари безпосередньо в ті райони, де в річки скидаються великі обсяги відходів. Ми змогли своїми очима побачити проблему невеликих гірських міст. Багато хто з них затиснуті в горах, і дійсно не мають територій, на яких вони б могли розмістити полігони з утилізації та переробки сміття. Зрозуміло, це не означає, що сміття потрібно скидати в річку. Але як не сумно було цей усвідомлювати, поки все сміття дійсно йде в річку. Уже чотири роки і в нашому, та й в інших селищах, успішно працює система АВЕ, яка займається утилізацією та переробкою всього сміття. Але в цих гірських містечках через нестачу комунікацій і вільного місця впровадити її було непросто. І про проблеми цих населених пунктів просто забули. Без сумніву, другим джерелом забруднення Тиси є наші сусіди з Румунії. Незаперечним доказом тому служать тисячі пляшок з румунськими наклейками, які ми виловлюємо з річки, і кількість яких анітрохи не знижується.

Другий аспект — економічний. Всім відомо, що підприємства, що виробляють пластик, відраховують державі певний відсоток на його утилізацію, але ці гроші до цих пір, мабуть, йшли на вирішення інших екологічних проблем. Це положення треба терміново міняти і підтримати підприємців, що займаються переробкою пластику. На нашому досвіді ми переконалися, що збір і переробка пластика прибутку не дає. До речі, це виробництво і в Європі постійно дотується, хоча там цим і займаються великі концерни, які використовують куди більш ефективне обладнання. Для переробки 1 тонни пластика необхідно зібрати 25 000 пляшок. А за тонну вторсировини нам платять лише 1400 гривень. За таку малу плату ніхто пляшки збирати не стане. Якщо говорити про організацію виробництва, то воно досить енергоємне і тому спочатку збиткове. У нашому випадку ми оплачуємо електрику, яке споживає прес, з власних коштів. Тільки в тому випадку, якщо організувати виробництво з завершеним циклом: від збирання пластику, його переробки і виготовлення продукції (гребінця для собак, кішок), а потім і її продажу — можна розраховувати на невеликий прибуток. Але це вже завдання для солідних підприємців. До речі, такі сміливці в нашому, та й в інших районах знайшлися, але без державної підтримки вистояти їм буде непросто.
Третій аспект — необхідна велика роз'яснювальна робота і пропаганда дійсно "зеленого" способу життя. У ході нашого проекту ми також підготували і розповсюдили брошури та буклети, але найпереконливішим прикладом, думаю, все ж була абсолютно безкорислива робота мешканців Дротинців, особливо наших школярів.

Мені здається, що тільки при об'єднанні зусиль держави і населення, яке щоразу охоче відгукується на наші прохання, в майбутньому ми зможемо перемогти це воістину екологічне лихо для Тиси і нашого чудесного краю. І ми зобов'язані це зробити!

Наталія Крістл, прес-консультант міжнародної Комісії з захисту Дунаю, РІО