Далеко не всім відомо, хто такі Певні.
Енциклопедія театрознавства подає скупі відомості: "Ніна Певна — українська акторка, яка разом зі своїм чоловіком Миколою Певним стояла біля витоків першого професійного українського театру в Ужгороді, заснованого товариством "Просвіта" у 1921 році, а з 1928 року була співтворцем Волинського українського театру в Луцьку під керівництвом і режисурою Миколи Певного".
Як зауважує Юрій Шерегій: "Дата 15 січня 1921 р. буде записана великими літерами в історії Західної України", бо саме цього дня Руський театр Товариства "Просвіта" в Ужгороді виставою "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці" з Ніною Машкевич у ролі Марусі започаткував перший професійний театр на Закарпатті. На запрошення Товариства театр очолив Микола Садовський. Щоб підсилити склад трупи професійними акторами, він сприяв прибуттю до Ужгорода таких акторів, як М. Певний, П. Чухрай, О. Левицький, які, як вояки Української Народної Республіки, були інтернованими на Волині.
Про подальшу долю родини Певних йдеться в акції.
У програмі:
— фотовиставка "Історія одного альбому. Велич і трагедія родини Певних" — автор Зеновія Шульга;
— вистава Лесі Бонковської "Загублена в снігах Сибіру. Повернення" за участі акторів Львівського державного музично-драматичного театру ім. М. Заньковецької, заслуженої артистки України Лесі Бонковської, народного артиста України Степана Глови й учениці Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької Андріани Наєнко.
Цей проект покликаний встановити історичну справедливість і повернути Україні славні імена родини Певних, які своїм талантом, жертовною працею, власним життям і особистою долею творили її суть і славу.
Іван Ребрик 2011-01-16 / 20:10:00
Свято відбулося. Те, що зробили Ірина Ключковська (театрознавець, ініціатор акції), Леся Бонковська - автор і виконавиця головної ролі (Ніна Певна), Степан Глова (Михайло Певний) та юна Андріана Наєнко (душа дитини, біла як сніг), вражає й наснажує. "Сльоза бриніла на щоці...", і не лише від надмірної сентиментальності. Тут витав дух мистецтва. Ти відчув пульс часу минулого. Ужгород з дев"яносторічної перспективи виглядав достойно. А зо тридцять душ у глядацькій залі - хіба це для Ужгорода сьогоденного новина...