У них пан Ковач прагне не просто розповісти про рідну землю, а зацікавити Україною іноземного туриста. Можна сміливо сказати, що письменник зробив для популяризації принад краю в сусідній країні більше, ніж усе Міністерство культури і туризму України разом узяте. Утім, за десять років не отримав жодної подяки за свою працю — ані від обласної адміністрації, ані від власників закарпатських турбаз, готельних комплексів та ресторанів...
У середині 1970-х Шандор, ще будучи студентом, почав співпрацювати з бюро подорожей та екскурсій «Супутник», пізніше супроводжував туристів по всьому Союзу. Якось самотужки написав брошурку-екскурсію по Ужгороду російською мовою, а до того аналогічного матеріалу просто не було. Відтоді почав збирати матеріали із закарпатської історії.
На початку 1990-х угорці почали масово приїздити до Закарпаття. Майже кожний турист просив листівки, карти, путівники. Тому Шандор вирішив видати путівник угорською, а також серію листівок — все власним коштом. Розкупили миттєво.
Згодом перебрався до Угорщини, де нині працює вчителем математики у гімназії. Але про рідний край не забуває. 1999-го видав книжку «На доріжку в Закарпаття». Невдовзі відредагував двомовну карту Закарпаття. Причому не забув внести туди не лише всі відомі історичні пам’ятки, а й адреси всіх турбаз і готелів.
Потім вийшли «Замковими руїнами...», «Там, де народжується Тиса», «Верецький перевал» та інші. Всі чудово оформлені, з численними фотографіями, які просто тішать око. А найкращу свою книжку Шандор назвав «Скарби Закарпаття» (2002). Вона вийшла трьома мовами — угорською, англійською та німецькою. Читають її у понад двадцяти країнах світу.
— У вступі я написав, що для мене скарби Закарпаття — не тільки середньовічні замки й унікальні церкви. Передусім — це населення краю, бо душа і культура закарпатців є найбільшим і безцінним скарбом, — підкреслює пан Ковач.
Історик-самоук зауважує, що Угорщина для Закарпаття — туристичний партнер номер один. Адже найбільше туристів приїжджає сюди саме з угорських міст. Одних вабить сюди спільна історія, їх цікавить Закарпаття як колишня частина Угорської держави. Інші приїжджають тому, що відпочивати тут дешевше, ніж у Європі.
— Поки що це в основному люди пенсійного віку. А як залучити молодь? Уже не один рік відбувається обмін учнями між навчальними закладами, культурними товариствами. Студенти, наприклад, цікавляться пішими походами в гори. Тому, коли ці маршрути стануть цивілізованішими, молодь обов’язково приїде.
А ось літератури про закарпатський край за кордоном небагато. Тому угорські видавництва й беруться за цю справу. Видати книжку непросто, але за бажання можливо. Головне — це потрібно, у цьому зацікавлений читач. Туристів, які вирушають у пошуках пригод з Європи до України, стає дедалі більше.
У написанні книжок найбільше допомагають самі закарпатці. Об’їздив усе Закарпаття від Ясеня до Ужка з камерою та диктофоном, всюди обов’язково спілкуюся з місцевим населенням... Прості люди можуть розповісти багато цікавого. Це стосується, наприклад, легенд. Усе уважно записую, а потім удома пишу чергову книжку, — ділиться Шандор Ковач секретами творчої кухні.
Каже, що нині проблем, які можуть спіткати в нас іноземних туристів, стало набагато менше. Раніше навіть перетнути кордон було ой як непросто. Віднедавна ж змінився й рівень сервісу — з’явилися пристойні ресторани, мотелі, поліпшилося саме ставлення до клієнта. Але ще не всюди, на жаль, є нормальні дороги, що вельми важливо для розвитку туризму. Трапляються неприємні моменти, коли, скажімо, по дорозі до Рахова прикордонники починають перевіряти у туристичної групи документи, а іноді навіть забороняють фотографувати навколишні краєвиди.
— Це дуже принизливо, — переконаний письменник. — Мене одного разу навіть повели на заставу, аби з’ясувати, з якою метою я фотографував місце, де Кисва впадає у Тису. Дивно бачити це полювання на шпигунів у той час, коли в космосі повно супутників, що здатні зняти будь-що і будь-де. Така ж ситуація виникла і на Ужоцькому перевалі... Туриста такі речі відлякують.
Ще одна надважлива проблема — відсутність громадських туалетів. Адже зупинятися десь у лісі, як звикли робити туристи в радянські часи, для угорців просто нонсенс... І, нарешті, — обмаль продукції, якою цікавляться туристи: карт, книжок, листівок, витворів народного промислу тощо. Здавалося б, дрібниці, але насправді вони дуже важливі...
На книжках багато не заробиш. Прибуток від одного видання йде на випуск наступної книжки, — розповідає Шандор. — Це постійний процес. Пишу не заради грошей, адже маю інший постійний заробіток. Книжки — моє хобі. Але я дуже задоволений, що можу таким чином рекламувати свій рідний край і популяризувати його в Європі. Часто мене просять написати статті до угорських журналів про Закарпаття, і я пишу, іноді абсолютно безоплатно. Просто це тішить мою душу...
Олександр ВОРОШИЛОВ, "Дзеркало тижня"
27 жовтня 2006р.
Теги: