У Чехії вийшла книжка "Підкарпатська Русь. Столітній ювілей утворення"

У книжці автор присвятив значну увагу культурі, традиціям, мистецтву Закарпаття, яке в 1919–1939 роках входило до складу Чехословаччини. Автором також дбайливо зібрані й описані головні події з історії Закарпаття, розвитку економіки, освіти, охорони здоров’я і соціальної й адміністративної структури краю.

У книжці «Підкарпатська Русь» Антонін Грбек звертається також до історії національних меншин в тодішньому Закарпатті – угорців, євреїв, чехів.

«Закарпаття є надалі гарною землею з місцями все ще недоторканої природи. Декотрі і надалі залишаються живими музеями архітектури і народних традицій», – наголошує автор.

На думку Антоніна Грбека, зокрема, етнографія і мистецтво цього краю творять «специфічний феномен», а народна дерев’яна архітектура є «справді виявом творчого зусилля і мистецького чуття тутешніх громадян».

Про долю українського скульптора Олени Мандич

Особливу увагу автор присвятив творчості українського скульптора Олени Мандич – митцеві, яка в 1927 році створила єдиний прижиттєвий портрет президента Чехословаччини Томаша Масарика, працюючи над образом безпосередньо в його робочому кабінеті на празькому Граді.

Олена Мандич є також авторкою пам’ятника Масарикові в Ужгороді, який був встановлений у 1928 році, і, як зазначає автор Антонін Грбек, «вважався одним із найгарніших пам’ятників Масарикові».

Відлита з бронзи постать Масарика заввишки понад 3 метри на високому постаменті (висота 4 метри) була окрасою головної площі міста, однак у 1945 році комуністичним режимом пам’ятник був демонтований, встановлений знову в 1946 році в Чехословаччині в місті Граніце на Мораві. І подальша доля цього пам’ятника, як її дослідив Антонін Грбек, склалась драматично: у місті Граніце на Мораві пам’ятник був за комуністичної доби в 1948 році демонтований, кілька разів його перевозили до інших міст, щоб врешті у 1974 році демонтувати остаточно. Того самого року бронзова постать першого президента Чехословаччини Томаша Масарика була переплавлена на метал. Як наголошує Антонін Грбек, для авторки Олени Мандич це був «найтяжчий удар, який вона не пережила». Олена Мандич померла наступного, 1975 року.

Антонін Грбек у книжці також згадує про ще один монумент Олени Мандич – пам’ятник українському просвітителю Олександрові Духновичу, який у 1932 році був встановлений у словацькому місті Пряшів і прикрашає це місто й нині.

Цікавим розділом книжки є також та її частина, яка розповідає про історію сакрального мистецтва, зокрема, про багаті за авторськими проявами іконостаси і вівтарі Закарпаття. Увагу в книжці привертає також герб Підкарпатської Руси: жовто-блакитні смуги ліворуч, праворуч – медвідь на сріблястому тлі. Його автором є відомий український художник і геральдист Микола Битинський.