Після анексії Криму, окупації російськими військами частини Донбасу українське суспільство та влада повинні ретельніше засвоїти закони державотворення, захисту національних інтересів. Зобов’язані запобігати процесам, які спричиняють сепаратистські настрої, підживлюють руйнівні для країни тенденції. Новим полігоном для відпрацювання і (не дай Боже!) здійснення цих імперських задумів ризикує стати багатонаціональне Закарпаття. Тривожні дзвіночки звучать давно. Як не допустити перетворення цього регіону у гарячу точку, нейтралізувати підривні дії ворогів України — про це у розмові кореспондента «Високого Замку» з відомим письменником з Ужгорода, публіцистом, громадським діячем Олександром Гаврошем, який презентував у Львові свою книжку «Закарпаття під прицілом: велика політика довкола маленького краю».
— Олександре, ваше рідне Закарпаття дедалі більше привертає увагу до себе. Не тільки фруктами-овочами, яких багато на українських ринках, а й неоднозначними політичними процесами. Останнім часом тутактивніше спалахують «світоглядні» дискусії. У них проскакує тривожна фраза про «закарпатський сепаратизм». Чи не перебільшено небезпеки, які пов’язано з цим терміном?
— Ще у ХІХ столітті не лише вітчизняні, а й закордонні мовознавці, етнографи зійшлися на думці, що закарпатці є частиною українського етносу.
Однак внаслідок історичних колізій на Закарпатті дуже розмито національну ідентичність. Це часто є характерним для прикордонних регіонів того ж самого Донбасу, півдня України. Цікавими були результати недавнього опитування фонду «Демократичні ініціативи». За його даними, дві третини громадян ідентифікують себе як українці, жителі України, а одна третина — як жителі свого міста чи села, району, області. Для Закарпаття ця містечкова ідентичність характерна ще більше. Цей регіон є ще й найбільш багатонаціональним серед західних областей. 20 відсотків закарпатців — не етнічні українці. Чимало змішаних шлюбів призводять до подвійної або розмитої ідентичності. У багатьох країнах для перепису вже прийняли графу про дві ідентичності або відмову від національної ідентичності взагалі. У Польщі можна було записуватися і поляком, і українцем. У Росії кілька мільйонів людей поставили пробіл навпроти графи «національність».
На Закарпатті велику роль у сепаратистських процесах грають зовнішні сили. Бачимо прояви іноземних спецслужб, цілеспрямованої політики окремих держав, фінансові вливання. Закарпаття — одна з найслабших ланок в Україні, тому вороги б’ють по ній.
— Ви сказали про іноземні впливи…
— П'ятий рік перебуваємо у стані гібридної війни. Росія воює з нами не тільки збройно, а й політично, інформаційно. Вдається до найбрудніших методів. Це — не війна честі середньовічних лицарів. Яскравий приклад — кілька спроб підпалу центру товариства угорської культури в Ужгороді. Центр спокійно функціонував понад двадцять років, і раптом одна за одною почалися диверсії. Коли зловили паліїв, виявилося, ниточки ведуть до ФСБ Росії…
Бачимо, яку позицію щодо України займає Угорщина, як угорське керівництво блокує наш європейський вектор розвитку. В Угорщині є сили, які відверто говорять, що Закарпаття входить у сферу їхніх інтересів. Мешканцям Закарпаття роздано понад сотню тисяч угорських Паспортів. СБУ зацікавилася Фондом Егана, який за специфічним вибором виділяє кошти тисячам закарпатських підприємців.
Або взяти найсвіжішу провокацію. У так званому чемпіонаті світу з футболу серед невизнаних країн брала участь команда «Карпатолйо», поугорськи — «Підкарпаття» (так там називають наше Закарпаття). За цю команду виступали гравці чемпіонату Угорщини, а формував її депутат Берегівської районної ради від Демократичної партії угорців України. Це все одно, якби Україна виставила на цей чемпіонат команду «Кубань», яка до того ж складалася б наполовину з українців, які до Кубані ніякого відношення не мають. Уявіть, що би нам заспівала Росія?
Ще один прояв зовнішніх впливів — так зване неорусинство. Ця політична течія маскується під етнічну. Головна її ідея — заперечити, що Закарпаття є українським регіоном, що закарпатці — українці. Неорусинство отримує потужну підтримку з-за кордону. Тільки в Словаччини цього року на неорусинський рух виділили 400 тисяч євро. Такі ж цифри фінансової підтримки в Угорщини, Польщі, Сербії. Цей рух, спрямований на дезінтеграцію української нації, утримується іншими країнами. За ці гроші добре живуть кілька десятків «активістів». Недарма їх називають «професійними русинами», а сам рух — «етнобізнесом».
Ідеологом неорусинства є сумнозвісний Пол Магочі. Саме він висунув теорію «четвертого східнослов’янського народу». Акумулює гроші в Америці та Канаді і відправляє їх на розвиток неорусинського руху. Щороку приїжджає в Україну, презентує тут свої книжки. Людина, яка є провідником закарпатського сепаратизму, яка десятки років працює на дезінтеграцію української нації, вільно їздить нашою країною, пропагує свої ідеї! Він давно мав стати персоною нон-ґрата. Ще на початку 1990-х українські громадські діячі вимагали заборонити Полу Магочі в’їзд в Україну, але висновків так і не зробили. Деструктивну роботу він веде і далі.
— Наскільки ідеї неорусинства здобувають підтримку у місцевого населення?
— Закарпаття — мозаїчний регіон, це своєрідний калейдоскоп. В одному під’їзді можуть жити люди кардинально різних політичних, національних орієнтацій. На Закарпатті не так, як у Галичині чи на Донбасі, де є магістральна лінія політичних уподобань. Тому не можна легковажити проявами неорусинства на Закарпатті, пустити ці процеси на самоплив, мовляв, воно само якось розсмокчеться. Ворожі сили вміло спекулюють на важкій економічній ситуації, п’ятому році війни, психологічній напрузі. За умови, коли у регіоні нема стійкої національної ідентичності, це ускладнює ситуацію. Бачимо, що відбулося у Криму і на Донбасі. Згадайте, на початку весни 2014-го соціологічне опитування на Донбасі показувало: більшість тамтешніх людей виступають за єдину, цілісну Україну. А за місяць-два через потужну роботу ворожих сил усе перемінилося.
— Ви згадували про недружні прояви з Угорщини. Декілька місяців тому з цієї країни звучали заклики ввести моніторингову місію ОБСЄ — щоб відстежувати начебто критичну ситуацію з дотриманням прав нацменшин у Закарпатті…
— Ситуацію нагнітали свідомо. Ця ідея виникла «з нічого», під неї організовували підпали. Все стало ясно, коли затримали зловмисників, виявили організаторів. Заклики до введення моніторингової місії ОБСЄ для закарпатців були як сніг на голову. На щастя, провокацію вдалося погасити. Зараз це питання відпало.
— Новина на тему «порушення прав нацменшин у Закарпатті» — вбивство рома у Львова. Правоохоронці встановили, що молодіжну радикальну організацію, яка причетна до цього злочину, скопійовано з російського аналога…
— Шкода юнаків, що потрапили під цей вплив, були втягнуті у цинічну провокацію. Думаю, не усвідомлювали, до чого це призведе. Провокатори часто діють чужими руками. Такі конфлікти із закарпатськими ромами виникали і в Києві, і в Тернополі. Значною мірою їх спричинили незаконні поселення ромів у громадських місцях, зелених зонах.
Частково винна у цьому влада і правоохоронні органи, які належно не відреагували на такі правопорушення. Хіба дозволено селитися, кому де заманеться? Перетворювати парки у смітники? Влада повинна діяти на упередження, щоб запобігти ймовірним конфліктам. Зокрема, не допускати таких поселень.
— Ви якось сказали різку фразу про те, що влада фінансує закарпатський сепаратизм. Чи не переборщили з такою оцінкою?
— Часто представники нашої влади виступають у ролі «корисних ідіотів». Маємо приклад того ж Магочі, який виступає в університетах України. Куди дивляться компетентні органи? Адже йдеться про особу, яка відкрито пропагує «відрубність» Закарпаття від України, яка заперечує, що закарпатці — це українці. Є такий Петро Медвідь, журналіст зі Словаччини, який щотижня у неорусинських виданнях пише статті проти України. Ця людина теж спокійно приїжджає в Ужгород, роздає коментарі закарпатському телебаченню. Це неприпустимо в інших державах! Такі люди повинні бути персонами нон-ґрата.
Ще один приклад потурання сепаратизму — програма «Русинська родина» на закарпатському державному телебаченні, яка виходить упродовж десяти років. В Україні русинів визнано українським історичним етнонімом, нашою спадщиною. А на закарпатському телебаченні вважають, що русини — не українці, що це — етнічна меншина, «давній народ». Ця програма пропагує русинських лідерів, які висловлювали сепаратистські гасла. Українська держава двічі на тиждень за бюджетні кошти транслює цю пропаганду…
— Чи реагує на такі «нюанси» керівник Закарпатської облдержадміністрації Геннадій Москаль?
— Якщо раніше пан Москаль заявляв, що ніякого сепаратизму на Закарпатті немає, то в останній рік його тон змінився: почав говорити про провокаторів, які приїжджали з-за кордону і вчиняють підпали. Всі розуміють, що у такому складному краї є дуже багато агентів впливу. Одні відкрито працюють проти України, інші приховано.
— В який спосіб можна погасити ці сепаратистські «каганці», щоб вони не стали «вогнищем»? Чи дає відсічпроявам сепаратизму патріотична громадськість?
— Українська громадськість Закарпаття останнім часом стала загартованішою. З’явилася молодь, яка пройшла через Майдан, АТО. Українці на Закарпатті стали «зубастішими». Якщо раніше дехто міг відверто виголошувати антидержавні сепаратистські гасла, то зараз на це відкрито ніхто не йде. І все ж керівництву України слід звертати пильну увагу на Закарпаття — щоб не повторилася кримська чи донбаська трагедія. Це стосується не тільки зміцнення силових структур.
Не вистачає інтелектуальної, організаційної, фінансової підтримки. Бракує солідарності між українством. По суті, закарпатські українці борються із сепаратизмом самі. Є невеличке коло людей, яких ця тема болить. Серед таких патріотів був професор-мовознавець Любомир Белей, який видав прекрасну книжку «Русинський» сепаратизм: націєтворення in vitro". На жаль, нещодавно помер…
Держава має більше цікавитися нашим краєм, скеровувати сюди молодих, талановитих, беручких людей, які вивчали б місцеву історію, літературу, культуру. Наш край — малодосліджений, тому доводиться розганяти і сепаратистські хвилі.
Іван Фаріон, "Високий Замок"