Фестиваль гіппі, котрий ось уже два десятки років відбувається на Міжгірщині, збираючи до водоспаду Шипіт неформалів із усього світу, традиційно відгуляв свято Івана Купала.
Вільні люди, позбавлені умовностей суспільної буденності, щолипня з’їжджаються на Закарпаття, аби на кілька днів поринути в атмосферу свободи, музики та любові в усіх її проявах. Захід, умовно наречений фестивалем, не має ні активних організаторів, ані усталеної програми. Однак через свою неповторність та унікальну самобутність із року в рік збирає все більше відвідувачів.
Хтось непорушно приїжджає на Шипіт щороку. Дехто ж навідується сюди з цікавості, щоби й собі відчути, як то воно – нехай і кілька днів, але жити в світі, де немає місця прописаним правилам "цивільного" життя.
Атмосфера Шипота – свобода як вона є. Головне неписане правило – повага до мешканців галявини та природи. "Фішка" – походи одне до одного в гості, безперервні знайомства, дружнє розпиття місцевих вин та горілки, а ще – розкурювання «люльки миру» за численними бесідами.
Апогеєм фестивалю стає купальська ніч: ввечері 6 липня тут запалюють велетеньску ватру, дрова для якої спільно збирають впродовж дня. Запалення кількаметрового вогнища супроводжується барабанними мотивами, гітарним акомпонементом, співами, хороводами та підтанцьовуваннями дівчат у купальських віночках.
Останніми роками, відповідно до сучасних тенденцій, на ватрі присутні ще й найрізноманітніші засоби для «селфі», кольорове «креслення» чорнильної гірської ночі лазером та квадрокоптер, що забезпечує аерозйомку вогняного дійства.
Ймовірно, не в останнє через погодні умови – вдень на Шипіт впала потужна злива з градом, а змінні дощі більшої чи меншої сили поливали фестиваль ще з 1 липня – купальська ватра розгорялася довго, сиплючи довкола іскрами. Та врешті таки зайнялася, щоби потім палати до ранку.