«Високі гори і стрімкі потоки,
І злет могутній гордого орла.
Гуцульщина у небо синьооке
Свої круті рамена підвела.
І люди тут під стать орлам і горам,
Для них свобода - найцінніший дар.
І споконвіку духу непокори
Не зміг в них вбити ані князь, ні цар.
Для них Володар - лиш Господь єдиний,
Лиш перед Богом гуцул має страх.
Духмяна гілка роду України
Квітує на розвихрених вітрах…»
(Із вірша Романа Юзви «Гуцульщина»)
Кілька днів тому столиця Гуцульської республіки 1918 – 1919 рр. – Ясіня відзначало День селища. До речі, цьогоріч 515-а річниця із часу першої згадки про цей населений пункт.
Домінувала чудова, лагідна, мало не літня погода – природа обдаровувала учасників свята останнім теплом. А зібралося їх чимало, адже зійшлися не лише ясінянці, а й гості чи не з усього Закарпаття. Переважна більшість була одягнута в пречудові гуцульські строї, які стають чимраз все «моднішими». Панував дух українськості, незламності, свободи, що притаманні мешканцям нашої Гуцульщини.
У рамках відзначення відбулася науково-практична конференція, презентація книги про закарпатську Гуцульщину автора цих рядків (Ясінянська селищна рада профінансувала ще одне – друге видання книги, тож її загальний наклад сягає двох тисяч примірників) та надзвичайно чудової монографії молодого науковця Василя Коцана про народний одяг рахівських гуцулів, служби у храмах селища, похід центральними вулицями, фестиваль «Довбушева юшка», народний самодіяльний та естрадний концерти, інші дійства. Йшлося і про заснування громадської організації «Гуцульська столиця», Рахівського гуцульського науково-дослідного інституту.
Щодо текстівок до світлин (знімав Василь Рибалко), то вони, признаймося, відповідають назві нашої статті. На одній – президія та почесні гості фестивалю, серед котрих – у одязі гуцульського старійшини – ясінянський селищний голова Едуард Зелінський, він же – обнімає сучасну гуцульську піпашку (люлькашку, люлькарку).
Заперечуючи скептикам, котрі вважають, що «нині аж забагато різних фестивалів», скажемо вони таки відіграють дуже позитивну роль у відродженні та збереженні української народної самобутності, духовності, культури, традицій та історичної пам’яті.
Володимир Піпаш