Сумно, але з… оплесками

Якщо в понеділок, 23 липня на Аскольдовій могилі біля храму Святого Миколая під вечір зібралось кілька сотень людей на святу Літургію і всенічне читання псалтиря біля труни з тілом Богдана Сільвестровича Ступки, і ця велика маса людей зуміла «саморегулюватись», спокійно молитись-хреститись і очікувати своєї черги, щоби увійти в храм, то вчора, 24 липня вже десь о 9-й ранку, за годину до офіційного відкриття театру ім. І.Франка для прощання народу з померлим у «театральному скверику» зібралось вже пару тисяч людей…                                                                                            

Охоронцям і волонтерам-упорядникам прийшлось оточити весь сквер і згодом, о 10-й, пропускати далі по 5-7 чоловік. Найближчі вулиці навколо театру були перекриті для автотранспорту. А народ все надходив і надходив. Стихійно, за десятки метрів до входу в театр, створились три черги «товщиною» в 8-10 чоловік. Безпосередньо перед входом до театру «голови» цих трьох черг зіткнулись в потужній міцний, некерований вузол. Крики-зойки-лайки-охи-ахи… І ні одного міліціонера-омонівця-беркутівця. Згадались східці біля Українсьуого дому з голодуючими  «за мову». Там цих силовиків було декілька сотень. А тут – нуль. Натиск у дверях стримували молоді артисти-франківці та деякі волонтери з натовпу.                                                                                                                 

Я вистояв в черзі більше двох годин. Навколо мене стихійно створився своєрідний «колектив» з представників Спілки офіцерів України, Товариства Дітей війни, пара журналістів, викладачі-доценти вишів… Більша половина цих людей знайомі між собою. Основна розмова в «колективі» - про Богдана Ступку і… про безпорядок навколо нас і, звичайно, в державі. Не обійшлося без політичних «прогнозів-перспектив»… Висновок наших розмов: Богдан Сільвестрович – Великий, геніальний,світового масштабу артист, Велика Людина, Великий Українець! З його відходом  Україна втрачає велику долю свого позитивного іміджу. Нам, майже, довго прийдеться чекати появи в Україні нового, рівного Богдану, генія!... А щодо держави, порядку в ній, політики – самі знаєте…  Сумно і прикро.                                                                                                            

Десь на початку першої я був у залі театру. Тихо. Ледь чутна траурна музика. На сцені біля труни родичі і близькі покійного, Майже весь колектив театру, знайомі обличчя працівників культури… Черга по одному проходить, не зупиняючись, повз відкриту труну, люди хрестяться, витирають сльози, проходять далі. За крок переді мною Ада Миколаївна Роговцева. Вона зупинилася перед Богданом на кілька десятків секунд, хрестилась, в останнє погладила обличчя Великої Людини , поцілувала дружину Богдана і в сльозах пішла далі… Ця невеличка зупинка Ади і мені дала можливість трохи довше постояти перед Генієм. Я  теж не утримав сліз…                                                                                                      

Прощання в театрі продовжувалось на півтори години довше передбаченого «організаторами» часу. Але кілька сотень бажаючих так і залишились на вулиці…Всі вони тривалими оплесками зустріли  винос труни з театру і всі вони пішки пішли за траурною процесією до Байкового цвинтарю.                                                           

Піша хода траурної процесії до цвинтаря продовжувалась мало більше години. Дороги офіційно не були перекриті, але всі машини звільняли дорогу, зупинялись, деякі пасажири-водії цих машин виходили, знімали шапки і хрестились. Проходячи Хрещатиком біля «Юлиного наметового містечка» народ з обох боків вулиці і в самій процесії плескали руками і викрикували «Браво!»                        

Поховали Великого Українця на центральній алеї Байкового цвинтаря. Поруч з Богданом покояться Амосов, Загребельний, Лобановський… Хай буде Їм земля пухом! Помолімося…                

25 липня 2912 р., .Київ

Теги: Ступка

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати