України стало менше

Я щойно повернувся з Аскольдової могили, де у нашому греко-католицькому храмі Святого Миколая з другої половини дня відбуваються святі богослужіння за  померлим, а зараз, всю ніч, читають там псалтир і прощаються з Богданом близькі і друзі, знайомі і незнайомі. До храму зійшлося сотні людей, основна маса яких без головних уборів молилися-хрестилися навколо церкви і чекали своєї черги, щоби зайти всередину…             

З 10-ї ранку тіло Богдана буде встановлено на великій, траурно убраній сцені Національного театру ім. Івана Франка, на сцені, на якій Богдан Сільвестрович з початку 70-х років минулого століття створив  десятки незабутніх, геніальних образів різних героїв… Останні більше десяти років він був художнім керівником театру, Батьком колективу франківців. Звідси о 14-й годині труну з тілом траурною процесією понесуть на цвинтар.                       

Особисто я познайомився з Богданом Ступкою десь о 23-й годині одного літнього дня 1971 р.(здається) в театрі ім.. І.Франка, у якому проходили  гастролі  Львівського театру ім. Заньковецької. В цей пам’ятний для мене вечір йшов спектакль за п’єсою В.Шекспіра «Річард третій», де Богдан виконував роль Річарда. По закінченню спектакля Іван Миколайчук провів мене «за куліси», де і познайомив з Богданом. Вже десь через годину ми втрьох були на вул. Серафимовича у Івана вдома (Марічка в цей час була на Буковині). І тут з’ясувалось, що дома – «хоч шаром покати…». Все є, а закусити нічим.  А Іван на кухні – «повний депутат», нічого не вміє… Добре що в хаті десь знайшлося кукурудзяне борошно (мелайна мука), якесь «доґошне» сало і, слава Богу, пара великих цибулин. А далі – токан зі смаженою на шкварках цибулею і вся ніч попереду, аж до «третіх півнів»…         

Після цих гастролей Львівського театру Богдан Сільвестрович був запрошений до Києва в театр ім. І.Франка, сцені якого він не зраджував ніколи і на який сьогодні він побуває в останнє…  

Будучи невеликий час свого життя Міністром культури уже в незалежній Україні пан  Богдан любив говорити, що «коли ти артист – тебе всі хвалять і обожнюють, а коли міністр – тебе критикують і сварять…».                                         

Я не був «дуже близько» знайомй з Богадном Сільвестровичем. Ми відносно часто зустрічались з ним «в епоху створення і діяльності РУХ’у» і коли він бум міністром. А так – тільки інколи. Правда, був епізод у моєму житті, коли Ступка не з’явився не зйомку фільму І.Миколайчука «Така  тепла, така пізня осінь», яка відбувалась у павільйоні Кіностудії ім.. Довженка. Богдана довго шукали і не могли знайти і мене попросив Іван «прорепетиировати» два невеликих епізоди замість Богдана, поки його розшукають. Але його так і не знайшли і мені прийшлось «по-справжньому» зіграти  роль лікаря у фільмі, яку повинен був грати Б.Ступка. (Пізніше він похвалив мене – «я би сам не зіграв цю роль так, як це зробили ви..» Звичайно, він перебільшив, але мені було приємно).                                 

Не люблю говорити «пішов з життя…» Адже Богдан Сільвестрович залишиться в нашому житті, в житті наших онуків-правнуків довічно, поки буде Україна, поки буде історія України, поки буде цивілізація… Єдина біда, але біда неминуча, що після Б.С.Ступки України стало менше!..

м. Київ, 24 липня 2012 р.

Теги: Ступка

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати