Леонід Хрусталенко – корінний киянин, справжній українець з глибоким південним корінням; при цьому окремі корені його роду сягають Польщі і навіть приадріатичної Далмації. Вирісши в мистецькій сім'ї (його батько Микола Хрусталенко був відомим українським художником, а мати – відомим мистецтвознавцем), Леонід отримав у спадок не тільки багато талантів – художніх, інтелектуальних, людських, – а й непросту долю повоєнного покоління українських інтелігентів, поворотів якої не знають навіть близькі друзі, бо Льоня не належить до тих, хто рекламує деталі своєї біографії.
Його батько був репресований як німецькими окупантами, так і радянською владою; відповідно, і сім'ї довелося поневірятися. Якийсь час їм довелося жити в Росії. Напевне, саме тому й закінчив Леонід фізичний факультет Московського університету, звідки виніс не тільки добрі фахові знання та вміння їх здобувати, а й різноманітні (часто дуже несподівані) знайомства та приятельські стосунки з "дітьми різних народів", що навчалися тоді в Московському університеті імені Ломоносова, багатий життєвий досвід, який додав нових несподіваних граней до формування його цілісної, яскравої і в чомусь парадоксальної особистості.
Ми не знаємо всіх перипетій його життя (Леонід – людина потаємна). Він тривалий час працював програмістом в інститутах та на підприємствах Києва, а з кінця 1980-х опинився в Ужгороді, де нам і випало поступово стати його друзями. Тоді, наприкінці 1980-х, коли персональні комп'ютери стали завойовувати наш світ, Леонід був одним з тих небагатьох "зубрів" старшого на той час покоління, які (ще до епохи Windows) були "на ти" не тільки з DOS і UNIX, а й з Pascal'ем, FoxPro та масою інших програмних пакетів, про деякі з яких на сьогодні (наприклад, Framework, Lotus 123, SuperCalc тощо) відомі хіба що вузькому колу фахівців та істориків світанку комп'ютерної доби. Тоді він писав потужні програми для комп'ютерів, оперативна пам'ять яких вимірювалася не гігабайтами (як сьогодні), а сотнями кілобайтів, і це вимагало не просто знання синтаксису відповідних мов програмування, а й вміння знайти оптимальне, найшвидше вирішення, щоб втиснути програмний код у відведений простір. Його гострий розум давав можливість знаходити такі вирішення, і водночас така робота відточувала парадоксальність його мислення – класичний приклад позитивного зворотного зв'язку, добре відомого в техніці.
І в той же час світ не звузився для нього до розміру чотирнадцятидюймового (тоді були такі) екрану. Леонід належав і належить до людей з надзвичайно широкими інтересами. Він вирізняється прекрасними знаннями історії, культури, мистецтва, має несподівані судження, знаходить непомітні іншим риси і вловлює недоступні для інших зв'язки. З огляду на свій основний фах програміста (складний і недосяжний для багатьох), він водночас виступає у несподіваних іпостасях – боксер і гітарист, художник і поліглот. В останньому випадку йдеться не про Pascal, Fortran, Prolog та інші алгоритмічні мови, а про банальні англійську, іспанську, угорську, словенську, італійську та ще з півтора чи й більше десятка європейських мов. І в той же час він завжди був і є справжнім патріотом України.
Відкритий до світу, Леонід багато подорожує – звичайно, відколи впала залізна завіса радянського режиму. Останні кілька років він живе за кордоном – від Словенії до Парагваю. Нечасті й недовгі наїзди додому перетворюються на свято спілкування, брак якого відчуваєш відразу після його від'їзду. Сподіваємося, що цього літа нам пощастить зустрітися знов.
Одна близька людина років сімнадцять тому сказала дуже точну фразу: "Познайомившись із Леонідом, я став більше поважати свою націю". І в цьому є чиста правда. Саме такі, як Леонід, а не президенти і проффесори, є елітою нації. І саме їм ми бажаємо сьогодні здоров'я і щастя, радощів і добробуту, перемог і нових вражень.
Happy birthday, Льоню!
Юрій Ажнюк, Михайло Сирохман