Переворот у Рахові

Тим часом нова владна команда почала «традиційно» – з ремонтів кабінетів і закупівлі напередодні зими кондиціонерів та телевізорів. Витрачені у час війни на  забаганки 162 000 гривень могли піти, приміром,  на потреби ЗСУ.

 Політичне літо у Рахові – Гуцульському Парижі – теж видалося спекотним, хоча на тамтешніх політбарометрах ніщо не віщувало бурі. Здавалося, ніхто не порушить тихоплинність буття найвіддаленішого від Ужгорода районного центру. Ая, та де! Водномить довкруж  закрутило-завертіло, зворохобилося! Здійнялися такі пристрасті, які жодного разу не сягали основ містечкового політичного устрою найвисокогірнішого міста України  за всю його новітню історію.

Усе почалося з доволі тривіальної події, абсолютно звичної для строкатого й непослідовного в діях нинішнього політичного бомонду на всіх рівнях – від загубленого серед піль чи хащів села до лискучої й гламурної столиці. Такими новинами зчаста рясніє медіапростір і не завжди вони викликають суспільний інтерес. Уже нікого не дивує, коли якийсь державний челядник втікає за кордон з туго набитим долярами куфером – цікавить найперш сума вкраденого, аніж посада чи прізвище потенційного злочинця. Нарід вже змирився з думкою, що злодюжка відкупиться й уникне покарання – такою є сумні реалії нашої «героїчної» боротьби з корупцією.

Кажуть, що проєкт амбівалентної України доживає свого віку. Не впевнений. Ми живемо у паралельних реальностях – влада в одній, посполиті – в іншій.

Однак повернімося до  політичної турбулентності в Рахові. Багато хто назвав серпневі події переворотом. Не був би таким категоричним, як на мене, класичного перевороту не було, відбулася чітко зорганізована усією вертикаллю влади заміна одних керівників міста (неугодних цій владі) на інших (лояльних).

Хто ж був неугодним? Не повірите – формальний представник і висуванець партії «Слуга народу» міський голова Рахова  Віктор Медвідь. Чому формальний? Бо був і залишається креатурою народного депутата Василя Петьовки й регіональної партії  «Рідне Закарпаття», однак мусив йти на вибори під парасолькою «СН». Йому доступно роз’яснили, що так буде «правильніше».

Детонатором вибуху (перевороту) у Рахові стала новина: Віктор Медвідь утік за кордон, уникає правосуддя, проти нього порушено кримінальну справу за усі можливі смертні гріхи. Хай правоохоронці роблять свою добре оплачувану роботу, не сумніваюся в їх професійності, маю надію, що зло буде покарано. Однак як людина, яка черпає й аналізує інформацію мінімум з двох-трьох джерел і таки бачить за деревами  ліс,  маю свої візії щодо подій в моєму рідному місті.

Вiктора Медвідя 21 липня 2023 року МВС оголосило в розшук. Його пiдозрюють у привласненнi майна шляхом зловживання службовим становищем, вчинене у великих розмiрах в умовах воєнного стану  та службовому пiдробленнi офiцiйних документiв. Наразi полiцiя Закарпаття відкрила кримінальне провадження щодо мера Рахова за незаконний перетин кордону. Вловили різницю: в розшук за злочини, а провадження – за  перетин кордону.

7 серпня в Рахові скликали позачергову сесію міської Ради, на якій відбулося голосування “Про дострокове припинення повноважень Рахівського міського голови”. Лише 13 депутатів з 24-х присутніх проголосували “за”, 11 депутатів “утрималися”, а ще троє були відсутні. 9 серпня повторно скликали позачергову сесiю,  проєкт рiшення пiдтримали 23 присутнi iз 27 депутатiв мiськради. Повноваження мiського голови припинили у зв’язку з його зверненням з особистою заявою. У своєму зверненні Віктор Медвідь наголосив, що основними правилами його роботи були «чесні принципи, м’яке серце і тверда рука». Висловив  переконання, що саме він з командою поламали схеми «договорняків» «щось за щось», «такса за посади», «заблокували питання «шкурних» інтересів чи забаганок окремих людей та депутатів, які намагалися отримати шматок землі, квадратні метри комунальної власності та інші преференції» (правда, забув згадати про дозвіл на незаконне будівництво (реконструкцію) у центрі Рахова екс-депутату Василю Гейнішу та ще кільком бізнесменам. Сподіваюсь, нова влада перевірить законність усіх новобудов і капітальних реконструкції у центрі міста).

«Ми, – звітує далі мер, – відкрито воювали з «нічниками»,  де  розповсюджували  наркотики, де працювали і працюють ігрові автомати, де наших дітей роблять рабами.
Уявляєте, яку армію ворогів ми нажили за цей час? Часто наші зрозумілі рішення «бісили» різні органи та структури, але ми намагалися діяти по правді.
Вершиною роздратування для влади стали події по призначенню керівника Рахівського лісгоспу. Ми не дозволили «лісовим урядовцям» здійснити їх нечисті плани. І цього влада не пробачила! Про бруд, вилитий на мене, вам відомо. Не рахую потрібним залишатися на посаді, коли частина виборців смакує дезінформацією. Працював чесно, не нажив жодного матеріального блага неправдиво».

Після втечі від слідства мера міста Віктора Медвідя виконувачем повноваження  міського голови став секретар ради Дмитро Брехлічук, депутат від "Свободи". Правляча партія в особі її керівних представників обласного та районного рівнів не могла  дозволити, щоб свободівець керував містом у центрі Європи! Негайно були запущені усі механізми та інструментарії вертикалі влади, щоб повернути посаду мера до активу «СН». Депутати від "Слуги Народу", колишні друзі  В. Медвідя  та представники фракцій у міській раді  ("Європейської партії України"  та  "Самопомочі") здійснили тихий переворот, який, безсумнівно, був підтриманий районною та обласною військовою адміністраціями. 

Найцікавіше далі. 10 депутатів з 28-ми скликали нове зібрання й  назвали його сесією ради в порушення визначених законом процедур. Тільки  виконувач повноважень міського голови Дмитро Брехлічук мав право  скликати сесію, або ж згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вона може бути скликана та проведена депутатами лише у випадку, якщо голова або  виконувач повноважень голови  не скликав її на вимогу 1/3 депутатів протягом двох тижнів. Звісно, такі «дрібниці» не взяли до уваги ініціатори перевороту, вони хотіли якнайшвидше, в міх-мах вирішити кадрові питання. Цікаво, що  самопроголошену сесію вів фаховий юрист і, сподіваюся,  знавець закону, представник "Самопомочі" адвокат Богдан Губко – хто, як не він, мав зупинити колег?!   Не зупинив. Без жодних мотивацій оголошено недовіру міському секретарю Дмитру Брехлічуку та обрано нового секретаря ради, представника "Слуги народу" Євгена  Молнара, який відповідно став виконувачем повноважень міського голови. Після недовгої паузи Дмитро Брехлічук все ж наважився подати заяву до суду. Нема сумнівів, що процедура і спосіб скликання сесії, а, отже й усі рішення,  будуть визнані нелегітимними.

Ad hominem: 48-річний Віктор Медвідь – цікавий персонаж для ґрунтовного політологічного дослідження. Корінний рахів’янин, за фахом лікар-уролог, успішний менеджер, кар’єрний ріст якого викликає повагу: головлікар, начальник відділу охорони здоров’я, двічі голова Рахівської райдержадміністрації (20 місяців з перервою керував районом), двічі – міської  ради (з 2015 року). На політичній арені – з 2006 року, з того часу став незмінним провідним і впливовим політиком у місті та районі. З кожною новою каденцією зміцнював свій вплив і авторитет, зумів досягти абсолютної одноосібної влади: без його рекомендації не відбувалося жодне вагоме призначенні в місті і районі. «Хазяїн» – так називали його у владних кабінетах. «Ґазда» – так казали про нього прості гуцули.

То був особистий тріумф амбітного перфекціоніста Віктора Медвідя. Однак абсолютна влада розбещує абсолютно.   Чи мав дієві запобіжники, чи не пробуксовували гальма, чи ефективно працювали його персональні рівноваги? І так, і ні.

Не той величний, хто ніколи не падав, а той величний – хто падав і вставав (Конфуцій). Зневажаю тих, хто б’є  лежачого (о, як люто шматує його зграя диванних «експертів», які ще вчора улесливо заглядали в очі й згідливо підтакували екс-меру). Мені ж цікавий цей персонаж винятково як помітне явище містечкового масштабу, який вмів домовлятися, мав добрий нюх на професіоналів, зумів з лікаря-уролога вирости до ефективного менеджера й впливового керівника. Діяв рішуче, закривши  двері для сумнівів. Під його орудою капітально відремонтовано об’їзна вулиця Шевченка та амфітеатр. Районна лікарня стала сучасним медичним хабом, оскільки завжди  була під його постійною опікою. Побудовано кілька спортивних і дитячих майданчиків, капітально відремонтовано дитсадки, школи, ожило культурне життя міста.  

Великих статків не нажив: два невеликих будинки, квартира, три земельні ділянки у місті і селі, одне авто. Про таємні рахунки в банках поки що невідомо.

Мав гірки «досвід» стосунків з правоохоронними органами, однак зумів довести свою невинуватість. Існує велика ймовірність, що й нинішні кримінальні справу потихеньку «злиють» і згодом остаточно закриють, бо ж цілі досягнуто (є заява про звільнення від норовливого і неконтрольованого владою мера Рахова, ще одного «слугу», а не «свободівця»,  посаджено на престол). Віктор Медвідь повернеться з Чехії без кримінального минулого, однак чи матиме політичне майбутнє? Чи знову –  tabula rasa? Не впевнений, однак покаже час…

Добрий господарник, він був украй обережним щодо політичних рішень. Звісно, можливості для маневрів мав обмежені, оскільки завше нависала над ним тінь нардепа Василя Петьовки. Партія «Рідне Закарпаття» і особисто нардеп стали тією ракетою-носієм, яка винесла на найвищу орбіту Віктора Медвідя. Вже там перехопили його Слуги народу.

Іноді потрапляв у пастку дуалізму, хоча монізм йому ближчий. Міг вистрелити інвективою на адресу офіційного Києва і тут же зробити все, щоб у Рахові не встановили пам’ятник Бандері (як, до слова, і його попередник). Охоче допомагав греко-католицькій громаді, однак затято й завзято підтримував московський патріархат – аж до такого «кришування», що жодна громада рпцвУ у Рахові не перейшла до ПЦУ. І пальцем не поворухнув, щоб врятувати районну газету «Зорю Рахівщини»   – інформаційний  вакуум заповнюють своїми недолугими дописами місцеві диванні експерти. Не переймався декомунізацією, аж поки не облили червоною фарбою пам’ятники тоталітаризму.

Не страждав україноцентризмом. Не був помічений  у середовищі демократів чи, не дай Боже, націоналістів. Тим часом оточив себе «діловарами» і «рішалами» з доволі сумнівною репутацією й з тягою до контрабанди. Інтелігенцію тримав на дистанції – покладався винятково на тих, хто брав бика за роги, чітко бачив ціль і не зважав на перешкоди.

Сформоване ним політичне середовище зрештою й помножило на нуль екс-патрона. І зробило це в стилі а-ля Медвідь: проковтнули, не розжовуючи.

Залишимо рахівському бомонду з’ясовувати, хто кого зрадив найбільше: Медвідь своєю втечею чи його ставленики мовчанням або публічним осудом. Першою відкритим і гострим зверненням  вистрілила в спину Віктору Медведю голова Рахівської районної ради Діана Бабинець, якій саме він відкрив «вікно можливостей» та вивів її як маловідому й непублічну особу на найвищу місцеву політичну орбіту  і з яким вони згодом побили горшки. Вона звинуватила вчорашнього соратника у всіх смертних гріхах і «дякувала, дякувала й дякувала» «за всі ліквідовані районні установи, за масові звільнення та одноосібне призначення на посади, за зірвані сесії, за те, що на жоден лист міська рада не реагувала, за те, що півтора року не звільняли протирадіаційне укриття від архівних документів. За байдужість до питань збереження району та систематичне нищення районного рівня, як такого, за другий рік пресингу і за те, що за усним наказом мера мені не виділяють години у рідній школі». Згадала і тих, «хто принизливо ходив проситися на роботу, ті, хто залишився без улюбленої роботи і змушений виконувати лише те, де бачить вас "патрон"».

Це звернення мало б набагато більшу цінність, якби було проголошено до падіння Карфагена…

Що спонукало голову райради до такого вчинку? Бажання вийти з тіні Медвідя? Багато хто в Рахові з найближчого оточення екс-мера відмежувалося від нього, вочевидь, боячись, що «любі друзі» і їх позбавлять посади? Адже без жодних пояснень звільнили  попереднього лояльного голову РДА,  попали в немилість усі ті, хто вважався креатурою В.В.: заступник міського голови (порушили кримінальну справу, щоб «дістати» самого мера), секретар міськради, керівники відділів.  Дехто не втримався, щоб не копнути лежачого. З метою самозахисту, мабуть.

Чомусь не чутно голосів районних і міських очільників, коли у Рахові опинився під загрозою закриття сервісний центр МВС – це означає, що рахів’яни складатимуть іспити для отримання водійського посвідчення аж за 100 кілометрів, в Хусті.

Пригадуєте пасаж із звернення ще тоді чинного мера: «Вершиною роздратування для влади стали події по призначенню керівника Рахівського лісгоспу»? Ось воно, Deus ex machina, причина усіх причин!  Я опитав впливових і авторитетних в Рахові громадських діячів, чому мегаобережний Віктор Медвідь так запально і безрозсудно кинувся на захист директора Рахівського лісгоспу й не давав центральній київській владі здійснити кадрові зміни. Усі лишень розводили руками. Не змогли пояснити, чому втік, не зібрав соратників, нікому нічого не пояснив й не боровся за свою засадничу тріаду: «чесні принципи, м’яке серце і тверда рука». Пікантності цій ситуації додала одна обставина: у підсумку  директор Рахівського лісгоспу залишився на посаді, а міський голова свою втратив. За що ж тоді боровся? Інсайдери сходяться на думці, що: 1) була вказівка куратора-нардепа, 2) висока «ціна питання», 3) вагомі зобов’язання перед «певними» колами. Оскільки Віктор Медвідь відмовився відповісти на мої запитання, я не можу ані відкинути, ані підтвердити існуючі версії.

Мені часто пишуть земляки в Мессенджер, просять допомоги, поради, підтримки. Це мене мало тішить, бо означає, що влада слабо дбає про комунікацію з людьми, не відгукується на їх потреби, не спілкується, не роз’яснює складність сучасного моменту. Переворот у Рахові теж став темою листів до мене. Багато хто вважає, що «ГКЧП» і «путч» (дефініції не мої,  від інсайдерів) не відбулися б, якби їм не передували кулуарні домовленості, обіцянки, погрози, переконування і вмовляння – себто, потужний тиск влади у всьому спектрі її залаштункової діяльності.

Місцеві аналітики переконані, що голоси для перевороту у Рахівській міській раді ініціатори за підтримки голови районної державної адміністрації  збирали довго: «Дві сесії задум ніяк не могли втілити, бо голосів не вистачало. Почали діяти перевіреним методом: організували тиск на деяких депутатів, комусь дещо пообіцяли, комусь нагадали старі «грішки». Повелася на обіцянки депутатка N., багаторічна освітянська функціонерка, колишня регіоналка. Її голос за недовіру секретарю міської ради  та за обрання нового створив  нагоду піти на підвищення. Однак ще існує «маленька» перешкода –   треба дотиснути нині діючу начальницю. От і влаштували їй терор нова більшість та нове керівництво міської  ради. Для початку на сесії ради визнали її роботу незадовільною та готують, ймовірно, звільнення по статті. Домовленості треба виконувати, як не вертись, а взяв (голос), то розплатись!»

«За власним бажанням», однак не з власної волі, під тиском написали заяви на звільнення досвідчені фахівці, бо їх посади комусь обіцяли. Треба ж працевлаштувати частину депутатів, їх родичів, знайомих. Повелись на популізм і з якогось дива ліквідували відділ земельних відносин.

З трьох старост Рахівської ОТГ потрапив «під роздачу» лише один – Іван Романюк з Костилівки. Злі язики подейкують, що так персонально помстилася його попередниця, нині депутат Рахівської міської ради, яка, до слова, живе і працює в Тячівському районі. Гостро, з відкритим забралом відгукнулася в Фейсбуку Ольга Сметанюк (Olga Smetanyuk): «Тупа помста –  це  по християнськи???Чи чисто по костилівськи???Та ні, мабуть по маскаляцьки... Все, як вчить церква МП. Все по Біблії, з невеличкою різницею в тому, що там були три срібні монетки, а тут – три  голоси за бажану посаду біля головного корита... Всі причетні, не забудьте сходити в неділю до маскаляцької церкви і загризти чергову свічку!!! Обов'язково запийте свяченою водою, бо ще, борони Боже, вдавитеся... А у вас попереду ще стільки не зроблених пакостей! Правда, народні засранці? Ой, обранці! Показова "страта" костилівського старости для задовільнення особистих амбіцій  відбулася! Хто наступний?»

Місцеві пабліки рясніють коментарями. Таких брутальних образ, злорадства і зрадництва Віктор Медвідь не очікував, особливо від тих, хто ще вчора улесливо заглядав йому у вічі. «Бійтесь данайців, що дари приносять…» Три речі в житті ненадійні: влада, удача, гроші.

Василь Волощук у своєму дописі пробував вгамувати пристрасті: «…є люди, що радіють чужій біді. В Рахові зараз ділять шкуру живого Медвідя. В усіх оцінках потрібна реальна оцінка дій посадової особи. Не бачу позитиву, що під час війни, коли мешканців Рахівської ОТГ жде непроста зима, то почати наїжджати на голову, що в кінцевому тільки ускладнить соціально-економічну ситуації в місті. Останнє слово за рішенням суду і оцінкою більшості! Людей, що було зроблено конкретно доброго і недоброго».

Микола Кокіш категоричний: «Народ, риги рвуться до влади… за кого гинуть люди, всі на сесію, банду геть!»

Інні Жигуц жіноча інтуїція дозволила визначити точний діагноз перевороту в Рахові: «Шкода, що ті, хто маніпулює людьми в громадах, громадською думкою, зневажають цих же людей і самі не розуміють, що ними теж маніпулюють і зневажають, а якщо і розуміють, то йдуть проти власної совісті, думки, сліпо виконують завдання, не маючи часу думати стратегічно. Це руйнує їх самих в першу чергу. А люди будуть раді обманюватися завжди».

Ані додати, ані відняти. Та ні, додам філософську сентенцію одного мудреця: „Бувають часи, коли люди сприймають колективний сморід за єдність духу.“

Той, хто вбив дракона, ризикує сам стати драконом. Ініціатори перевороту в Рахові могли  досягти чесного успіху, якби дотримувалися букви і духу закону, не діяли сумнівними методами, не повелися на наратив «мета виправдовує засоби». Депутати найперш повинні рефлексувати на суспільні запити, на настрої виборців й у жодному разі не переступати через них на догоду «вождям». І не орієнтуватися на політичних маніпуляторів в Ужгороді чи Києві, мовляв, їм можна, а нам ні? Рахів – не виняток на політичній мапі України, в ньому, мов у краплині води,  віддзеркалюється все те, що  твориться у нашій обплутаній спрутом «договорняків» і «схем» розтерзаній державі.  Чи слід мавпувати все найгірше? Чи не краще діяти чесно, з відкритим забралом, як і личить гордим гуцулам – володарям сліпучих узверхів. Починати сходження на політичний Менчул з порушення закону означає ніколи не досягти вершини. Запущений бумеранг має здатність повертатися…

Для мене особисто крах команди Віктора Медвідя – ще одна втрата можливостей наповнити духовне і культурне життя рідного Рахова новим духом і новим змістом. Зникла з радарів «Просвіта». Отруюють мізки гуцулам московські попи з українськими прізвищами. Маркери громадянського суспільства ледь жевріють, а вітер змін застряг десь на Яблуницькому перевалі. Знову на роки буде відкладена болюча для мене тема краєзнавчого музею Закарпатської Гуцульщини. Ці хлопці вже були за крок до реалізації задуму, однак Медвідя, на жаль,  занесло у непрозірні хащі…   

Ніхто не спотикається, лежачи в ліжку, однак з реальним світом слід бути обережним, адже він складається суцільно з ілюзій. Прийде час, і ми згадаємо не сичання ворогів, а мовчання друзів.

P.S. Хтось у пабліках провів бліц-опитування щодо ймовірного кандидата на посаду міського голови Рахова. Як ви здогадалися, найбільше голосів набрав незаконно звільнений секретар міськради Дмитро Брехлічук.

P.P.S. Нова влада, готуючись до зими, купує два кондиціонери із встановленням на суму 89 500 гривень. Щоб допомогти челядникам боротися з нудьгою, придбали два телевізори за 44 100 грн.  Монітор купили недешевий – за 46 000 грн. Легко витратили на оргтехніку й забаганки 162 000 гривень, що у час війни інакше, ніж марнотратством, не назвеш.

Quo Vadis, Рахове?

Теги: Рахів, Медвідь

22 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати