Багатолика російська гібридна війна

Отак, згідно з кремлівською пропаґандою,  українські шахтарі  вийшли з шахт і „залізли” в російські броньовики, танки, стали воювати ракетами та гарматами. „Виявилося”, що „шахтарі” створили з нічого велику армію, яка почала війну двох областей проти решти – 9/10 незалежної України. Представники ж РПЦ Московського патріархату  на Донеччині та Луганщині почали благословляти нечувані „здібності” „шахтарів” та „їхню” зброю в аґресії проти української незалежности.

Здавалось, що вершиною залучення у гібридну війну став тзв. рускій мір, але після невдачі кремлівська пропаґанда стала шукати нові шляхи дезінформації українського суспільства. У пригоді стали відверті вороги української державности та численна громада п’ятої колони, яких не те що не посадили за ґрати, але й допустили до українського парламенту, до уряду, до політичного життя.

Найновіший „вибрик” російської пропаґанди вже „переплюнув” „рускій мір”, він спрямований на християнську душу українців, поміж якими навіть атеїсти, вважають себе православними. Ще 2015 року о.Ігор Пелехатий на стор. ж. Гарт нації (ч.5: Чому „рускій мір” знищує Україну ) звернув увагу на філософські роздуми українського поета Василя Стуса, у дивом врятованому його таборовому зошитові. о. Пелехатий висловив думку, що Стус, „немов біблійний пророк, серцем перенісся у глибину століть і розгледів причини тисячолітнього тупцювання України по задвірках европейської цивілізації”.

З нагоди 1000-річчя християнства в Україні В.Стус писав: „Гадаю, що було зроблено першу помилку – візантійсько-московський обряд, що нас,  найсхіднішу частину Заходу, прилучив до Сходу. Наш індивідуалістично-західний дух, спертий деспотичним візантійським православ’ям, так і не зміг вивільнитися з цієї двоїстости духу, двоїстости, що витворила згодом комплекс лицемірства. Здається, що пасеїстичний дух православ’я (пасеїзм – фанатичне замилування минулим, вороже ставлення до сучасного, до проґресу – пояснення йс) тяжким каменем упав на молоду, ще не визрілу душу як атрибуту нашої духовности. Залізна дисципліна татаро-монголів запліднила московський дух, додавши йому аґресивности й пірамідальности будови. Український дух так і не зміг виламатися з-під тяжкого каменя пасеїстичної віри.”

Саме під сучасну пору, коли в Україні Московський патріархат показав своє ставлення до вірних, використовуючи їх у своїх цілях, доводячи владі, що його церква не звертає увагу на рішення влади, парламенту, мовби, цей патріархат був окремою державою в Україні. В.Стус має рацію, коли веде мову про пасеїзм Російської церкви – хіба невизнання автокефальної української церкви, яка є одинокою канонічною церквою в Україні, Російською православною церквою зі Сталінським патріархатом, не є найкращим доказом цього?

Дії Московського патріархату в незалежній Україні, зокрема після смерти митрополита Володимира, довели, що це не українська церква, коли у ВР України її очільники зухвало виявили свою зневагу до України, демонстративно сидячи в той час, коли всі присутні в залі встали на знак пошани до українських героїв, імена  яких зачитував президент Порошенко. Або відмова священників  МП похоронити полеглих за Україну героїв не підтверджує це?! Звичайно, В.Стус написав свої роздуми в часі, коли в Україні ще не було помісної автокефальної православної церкви України. В той час, коли поет записував свої думки навіть не можна було собі уявити, що українці отримають Томос від Вселенського патріарха і українські православні зможуть продовжувати свій закономірний розвиток з часів Руси-України, який пробував утримувати митрополит Петро Могила.

Зараз можемо переконатися на антиукраїнській пропаґанді Москви із залученням до неї Сталінського  патріархату на тзв. документальному пропаґандивному фільмі „Здрастуй, брате! Христос Воскрес!” До нього долучилися не тільки представники Російської церкви в Росії та Україні, але й наївні віряни МП в Україні. Коли б це були якісь підстаркуваті громадяни України, які за свої роки життя у „братньому” союзі не мали жодної нагоди познайомитись з правдивою історією України, то їм  можна було б пробачити неграмотність щодо історії незалежної України. Але ж...

До свого пропаґандивного фільму російські фахівці залучили найвідоміших у боксерському світі Олександра Усика (1987 р. народження) та Василя Ломанченка (1988 р. нар.). Олімпійські та чемпіони світу з боксу стали жертвою втягнення у брудну російську політичну пропаґанду, хоч самі  чемпіони твердять, що до політики не встручаються і нею не цікавляться. Шкода хлопців, що, не  розібравши броду, полізли у воду!

Щоб справа виглядала так, що це не політика, але християнське наставлення православних МП, то, для підсилення такої думки залучено предствників РПЦ – єпископа Нектарія з Росії та правлячого архієрея МП в Україні Онуфрія. Оба вони твердять про один народ, про „спільну київську купель”, чим підтверджують „залізну татаро-монгольську дисципліну”, з дотатком відданости імперії після надання РПЦ Сталінського патріархату (1943 р.), який „батько народів” хотів перетворити на аґентуру НКВД - КГБ.

Наївні твердження славних боксерів – Усика та Ломанченка – про один народ, про споконвічну дружбу з москалями, про всіх православних українців (МП, звичайно) викликають співчуття до хлопців, які засвідчили,  що вони „думають” більше руками, ніж головами.  Справа в тому, що вони висловлюють не свою думку, але поширють вигадку Путіна про один народ. Тому недивно, що Василь Ломанченко міг сказати: : "Я не можу просто перестати з ними спілкуватися, бо мені сказали, що це країна, яка воює з моєю країною. Це не вкладається у моїй голові. По суті, ми є одним народом. Я з дитинства, коли ріс, для мене не було поняття Росія, Україна, Білорусь, що це інші люди, що це інша країна, що це кордони якісь. Я весь час думав, що ми - єдиний народ, що православні християни всі. Ми живемо всі на одній землі".

От, подумайте: Василькові Ломанченку, який народився і жив у Білгород-Дністровському, у 1994 р. було 6 років, коли пішов до школи вже в суверенній і незалежній Україні, з визнаним і затвердженим міжнародним кордоном між Україною, Росією й Білорусю.  Через десять років він вже  зазначив перший успіх на боксерській площадці. І з того часу до сьогоднішнього дня його боксерські успіхи зростають – олімпійський, світовий чемпіон! Українці, за той час, непомітно для нього, перетворилися на політичну націю, яка вперше за свою історію об'єднує у своїх межах різні конфесії, більшість яких стоїть на позиціях незалежної і демократичної країни  - України.

Минуло ще 16 років і В.Ломанченко вдається до заяв перед камерою про один народ з московитами, про одну державу, про православну віру (певно МП) і в цьому з ним співзвучно погоджується старший на рік чемпіон і найкращий боксер у своїй вазі Олександер Усик. Щоправда, він твердить, що політика його не цікавить, але в політичній пропаґанді Кремля бере участь.

 Мимо волі виринає питання: в якій країні виростали хлопці? Невже ж вони не знають, що в Україні не всі православні Московського патріархату?! І не всі є християнами – є магометани, юдеї та різні інші релігійні групи?! Не хочеться вірити, що Василеві хтось «казали, що ця країна воює з моєю країною»! Невже ж жертви понад 14 тисяч співвітчизників так легко можна забути перед камерою російського пропаґандиста, або – може, ні він,  ні колега Усик, ні РПЦ МП про ці жертви не знають? Як же ж пояснити щоденні полювання православних МП з окупованої території на православних українців? Поведінка чемпіонів нагадує відомі три фіґури мавп, які демонструють: нічого не чула, не бачила, не сказала!

Дивною стає поведінка важковаговика О.Усика, який всього на один рік старший від Ломанченка. Він також «дозрів» вже в Незалежній, але в Криму. На жаль і він не збагнув, що став жертвою пропаґанди. Спритні російські пропаґандисти цілковито завели в оману не тільки цих двох українських героїв, але й низку глядачів. Увагу вони зосереджують на православних (МП), через плутанину з путінським терміном «один народ», без пояснення в чому його спільність.

Потрібно було б не тільки славним боксерам , але й багатьом, хто повторює Путіна, включно з представниками Російської церкви, пригадати видатного російського науковця – лінґвіста, філософа, публіциста, етноґрафа та історика князя Ніколая Трубецкого (1890 – 1938), який твердив, що москалі «русские только по языку славяне». Тому чемпіонам боксу було б краще дотриматися поради класика укр. літератури  Г. Квітки-Онов’яненка: Швець, знай своє шевство, а у кравецтво не мішайся! Потрібно було не декларувати аполітичність, але дотримуватися її.

Коли б  я почув сказане  у фільмі не «юнаками» України, але   60-80 річними, то міг би пробачити їхнє «неуцтво», бо ж ця вікова категорія людей ніколи не мала можливости прочитати правдиву історію України, окрім імперської редакції. Це покоління зазнало «вливання» шовіністичної ідеолоґії, твердження  про совєтський народ, а будь-який прояв зацікавлень національною історією карався: це не тільки знищені в 30-х рр. минулого ст.  українська православна автокефальна і греко-католицька церкви, але й вся українська мисляча інтеліґенція, а незаперечного великого українського історика М.Грушевсько «підвищили» жити до Москви, де й не дали довго прожити, правда, його всі історичні праці були заборонені – вилучені з бібліотек.

Зрештою, і про 60-і роки минулого століття ровесники цих двох непересічних спортовців могли скупо довідатися лише через гучну справу «адвоката» Василя Стуса – В.Медведчука (в художньому фільмі про поета), який не тільки не постраждав за засудження Стуса, але й далі  негативно впливає навіть на таких, які повинні б вже знати історію своєї країни. Але ж сьогодні можна в вийти в інтернеті на сторінку «Історичної правди України» і отримати безкоштовно годину-дві про найрізноманітнішої інформації про минуле країни, з паспортом якої літаєх по континентах.

З різних джерел можна отримати правду про те, що окупанти в Криму та на сході України порушили не тільки кордон зі сусідньою країною, але й усі міжнародні угоди, норми та закони про державний суверенітет та непорушність кордонів?  Щодня на російсько-українському фронті окупанти полюють і безкарно калічать та вбивають невинних українських солдат, які стоять на сторожі, щоб решта населення України могла жити, працювати, їздити по світі, включно з боксерами, а між полеглими та покаліченими від московської зброї часто є молодші від чемпіонів світу Усика та Ломанченка.

Незнання історії країни, в якій ти живеш, яку ти репрезентуєш у світі, небачення щоденних жертв  від тзв. «братів і одновірців» є свідченням того, що в Україні недостатньо вчать власну історію у школі, не показують історичних фільмів з боротьби й культури українців. Все це й є спричиною того, що навіть такі знаменитості, якими є чемпіони світу Усик та Ломанченко стають жертвами російської гібридної війни, яку провадить Путін проти України.

Відомий український письменник Леонід Мосендз (1897 – 1948) ще перед смертю визнавав, що «до 1918 р. я був російським (не малоросійським) патріотом і «за 1 місяць з мене був український націоналіст.  Бо, прочитавши  історію Грушевського, доти незнану мені, я захлиснувся від величі того народу, з якого пішли мій дід, моя мати, мій батько, серед якого жив, виріс і якого доти не смів знати я». Може українські силачі, яких використовує кремлівська пропаґанда та московська церква для пропаґанди, візьмуться  хоч за мінімальне вивчення своїх коренів справжньої історії  країни, в якій живуть, щоб не повторювати чужі вигадки і не показувати необізнаність не тільки щодо історії України.

Оскільки представники РФ у фільмі-аґітці пропонують спортивним героям російські паспорти (які вони роздають всім на окупованій території), то це може означати, що аґітація-вербування у фільмі вже почалася. Вража, як спортивні знаменитості намагалися догодити своїми виступами у пропаґандиному фільмі своїми відповідями пропаґандистам, що викликає підозри!

Сподіваймось, що хоч глядачі ції аґітки звернули увагу на слова  архієрея МП Онуфрія про «київську спільну купіль»  і пригадали, що коли русини у Києві «приймали купіль» ( так назвав Онуфрій хрещення), то у Московії ще «царювали» жаби в болотах. А згідно з народними переказами у болоті лише чорти плодяться.

Л. Мосендз - науковець, поет і письменник, боєць армії УНР та УПА -  прожив більшість свого життя в еміґрації і до історичних джерел не міг дістатися так легко, як це можна зробити сьогодні. Громадяни сучасної України мають можливість не тільки в численних бібліотеках, але й через інтернет довідатися правду про країну, в якій живуть. А наївні і примітивні твердження на 30-ому році  незалежности про  «один народ, одну віру»  є, скоріш, ганьбою для школи та всіх ЗМІ в Україн.

Слід додати, що цілковито можна сподіватися, що після використання кремлівською пропаґандою церкви у гібридній війні проти України, за допомоги якої УПЦ МП вдалася не тільки  до  кримінально організованого хаосу щодо дотримання карантену, свідомого спричинення масового захворювання на смертельний вірус,  «прозріють» не тільки чемпіони. Тобто ознайомляться насаперед з історією своєї країни, а потім з неканонічною російською церквою в Україні, яка дбає не про душі своїх вірян, але про відновлення імперії, про брибутки віз вірної пастви. Зрештою, Сталін не для того надавав патріархат, щоб хтось ним користувався в церкві, але для того, щоб тримати під контролем і тих, які ходять на сповідь!

Торонто

Теги: Усик, Ломаченко, православ'я, Росія

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати