Дядькова наука

Влучно сказане прислів'я яскраво оцінює ситуацію і містить глибокий смисл, тому й запам'ятовується надовго.

Коли я чую прислів'я "Краще з чужим загубити, ніж із своїм знайти", завжди пригадую розповідь мого дядька про роки його навчання в Мукачівському педучилищі. Ще маленьким хлопчиком він плекав у серці одну заповітну мрію - бути вчителем. Адже в уяві дитини вчитель - людина мудра, добропорядна, великого розуму і людської честі. До нього з усякими питаннями звертаються і діти, і дорослі. Він - порадник і друг, який не покривить душею і не піде проти власної совісті. В ті далекі повоєнні роки вчитель користувався всенародною пошаною і любов'ю. Тож після закінчення школи дядько, відмінник у навчанні, легко вступає до педучилища. Але, треба сказати, жилося в той час селянам дуже нелегко. Тільки організовувалися колгоспи, на трудодні платили копійки, а за навчання треба платити... І от після закінчення 1-го курсу перед родичами постало питання: де взяти гроші, щоб продовжити навчання? Кинулися позичати, а позичити нема в кого. Всі в домі засмутилися, бабуся заплакала - адже розумний хлопець, а не можуть вивести його в люди. Але сльозами горю не поможеш. Єдиний вихід – спробувати позичити у багатшого дядька. І от бабуся йде до діверя на поклон. Той спокійно вислухав її просьбу, подумав, закурився і каже: "Знаєш, небого, гроші в мене є (і виймає з кишені жменю банкнот), але я їх тобі не дам. Бо мій син (одноліток дядьків) буде неук, а твій за мої гроші хоче бути паном? Так не буде". Гірко зажурилися всі домашні. Тож дід, не знаходячи виходу, з жалем сказав: „Нічого не поробиш, сину, мусай залишати навчання. До цього буде сказано, що покійний дід був ветераном війни і на фронті дуже здружився з одним циганом. Після війни вони часто зустрічалися, і той покликав діда хрестити дитину. От десь через тиждень іде вулицею циган кум Петро і питає мого дядька: „Молодий куме, чому ти такий смутний?" А той з великого жалю і розказав про свої клопоти. „Не журися, - каже циган, - ходи лиш зі мною, може тобі й пособимо." Пішов дядько до кума в сусіднє село, а в того в гостях циганський барон. Кум Петро і розповів йому про проблему молодого студента. Барон, у шкіряному лайбику, лакових чоботах, уважно вислухав, пильно глянув юнакові у вічі і питає:

– То що, хочеш бути вчителем?
– Та хочу ,- каже хлопець.
– А циганських дітей вчити будеш?
– Буду,- відповідає той.
– І кривдити їх не
будеш?
– Ніколи не буду.

Тоді барон вийняв пачку грошей, відрахував потрібну суму і сказав: „На, вчися, але ніколи не ображай циганських дітей."

Мов на ватних ногах стояв хлопець, міцно затиснувши гроші у жменю, і сам собі не вірив, чи це йому не сниться. Адже рідний дядько не захотів допомогти, зате допомога прийшла, звідки й не чекали.

Багато часу пройшло з тих пір. Дядько вивчився на вчителя, потім працював редактором у газеті, але слів циганського барона не забував ніколи. Бо в цих словах - зерно народної мудрості, доброти і життєвого досвіду, народні уявлення про одвічні моральні цінності людського життя.

Світлана Машкара

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати