Мабуть, нема в області дітвака, котрий хоча б краєчком вуха не чув про творче об"єднання "Каламбур" з Нижнього Селища на Хустщині і його головного актора – клоуна Квакушу. Цьогоріч із програмою "Деревня дураков" ці колоритні персонажі колесили Закарпаттям, аби веселити малечу і... навчати гарно розмовляти, не смітити й вибачати друзів.
Ледве у вихідні вдалося впіймати Квакушу, щоб дізнатися, чи життя клоунів поза сценою таке ж веселе і безтурботне.
– Звідки "Каламбур" узявся?
– Почалося все восени 2008 року, коли на Закарпаття приїхав знайомий майбутніх "каламбурців", євпаторієць Дмитро Шубін. Разом розробили першу програму – вона була розрахована на російськомовного глядача. Але ж Закарпаття багатонаціональне: тож люди, звичайно, все чудово розуміли. Проте, врахувавши зауваження вчителів і учнів, створили новий українськомовний проект, який містить і чимало виховних методів, що водночас розважають і навчають маленького глядача. Програму – у віршах! – придумав закарпатський поет Ярослав Русанюк.
– У яких краях юні глядачі вже знайомі з вами?
– Виступали в усіх куточках рідного Закарпаття й Чернівецької області. Не оминули й Івано-Франківську зі Львівською, куди нас неодноразово запрошували на гастролі, що й плануємо з вересня цього року.
Трішки похвалюся: ми їздили навіть у найменші й найвіддаленіші села Закарпаття, за що нам завжди дуже дякували. Виступали й у дитячому будинку в Чинадійові, а для вихованців Вільшанського сиротинця "каламбурці" навіть організовували гуманітарну допомогу.
Та й узагалі: якщо нас хтось про щось просить, мало коли відмовляємо.
– Які інтереси поза роботою?
– Інколи часу поза виступами й дорогами вистачає лише на сон, а так – у кого родина, у кого якісь уподобання: спорт, танці, моделювання... І, звичайно, відпочинок, бо дітки страшенно виснажують енергетично.
– Як готуєтеся, звідки берете матеріали, костюми, ідеї?
– Деяке вбрання, деталі до нього нам шили закарпатські майстрині, а головні костюми – харківський профі. По секрету скажу, що цей чоловік виконує замовлення вітчизняного й іноземного кінематографу.
"Каламбур" активний 9 місяців, бо співпрацює суто зі школами. Ми не шапіто, тобто не їздимо лише містечками: цим і відрізняємось від циркових акторів. Улітку ж "експериментують" двоє клоунів – Квакуша та Юдік, утім не як представники "Каламбуру" ...
У нас важкі тижні перед початком сезону, коли підладжуємося під програму... А мені ще й номер треба вигадувати! Та потім починається сезон: 3–4 виступи на день – і вже хоч уночі розбуди: знаю, що й до чого.
– Каламбури з "Каламбуром" трапляються?
– Було їх досить багато, бо дуже любимо жартувати, кепкувати, потім можемо навіть сваритися через це серйозно... Та вже ввечері кожен усвідомлює, що це таки жарти, й одразу до телефону – вибачатися. Іноді нема часу навіть ріски до рота кинути, від того людина стає дратівлива, нервова. Проте ми так звикли одне до одного, що вже ніхто зі своїх і не зважає на те, що, приміром, клоун забуває змити грим, – так і ходжу, бува, розфарбований. А у звичайній розмові нерідко проскакують цитати з вистав.
Скажу вам, що колектив у нас хороший, склад майже не змінювався від самого початку. Я прийшов пізніше за всіх, коли шеф зрозумів, що лялькам чогось не вистачає – потрібен інтерактивний блок. Так і народився Квакуша.
– Цікавою програмою вчите дітей хорошим манерам. А чого маленькі глядачі навчили вас?
– Мабуть, бути більш щирими. Сподіваюся, що ці слова почує і чимало батьків, то маю до них прохання: читайте діточкам казки, підживлюйте їхню фантазію! Тому що казка і тільки казка вчить усього найкращого!
Вероніка Брудка, студентка відділення журналістики УжНУ