Півроку подружжя Губокан провело в окупації. Родом вони з Дніпрорудного Запорізької області. Виїхати з міста їм вдалося лише наприкінці серпня.
"О 5 годині ранку я вставала і йшла в магазин, тоді був мороз. Одну булочку давали в один будинок. А в мене сім’я, в мене внуки. Ділили, старались. Галушки, макарони. Ціни піднялись дуже в нас", — розповідає вимушена переселенка Юлія Губокан. "Є на чому спати, є чим укритись, є на що лягти. Тепло у нас є".
"Ми тут не самі. Періодично людей нам підселяють. Все чисто, добре, комфортно. Не голодні", — каже переселенка Олена Новикова.
"Там, де ми жили, там уже нічого немає. Тут ми спимо. Собачка там, в ногах", — розповіла вимушена переселенка Галина Сигурова.
У хостелі облаштували 12 кімнат. Тут є ліжка, шафи, окремо пральня, душові кабіни з гарячою водою, кухня та їдальня.
Кухарка Тетяна Баняс каже: варять три рази на день. Ті, хто проживає, також допомагає готує, самі прибирають, миють посуд.
Щодня тут працює з десяток волонтерів. Їжею і дровами на зиму вже запаслися. Допомагають представники благодійних фондів та громадських організацій, — розповіла засновниця хостелу Римма Митрак. "Найбільша потреба у хостелі — це овочі. Також шукаємо генератор. Тому що тут частіше у нас виключають світло зараз".
Наразі у хостелі проживає майже півсотні людей. Переважно, це жінки з дітьми та люди похилого віку. Тут наразі є 10 вільних місць.