05.08.2024, 16:56

Син Івана Сили: чемпіон з боксу та український патріот

Російсько-радянський окупаційний режим репресував старшого сина Івана Сили-Кротона за те, що любив Україну і планував створити в рідному селі осередок руху опору від ОУН

18.01.2015, 12:37

Володимир Кришеник. Його історія

03.05.2012, 09:50

Наздоганяючи минуле: розповідь батька, розказана сином

Володимир Кришеник — фізик за фахом, як і його дружина. До речі, дружина, родом з Якутії, саме тут заговорила українською, і дай нам, Боже, таких українців на своїй землі, як вона. Це люди з того справжнього покоління, яке жило Ужгородом і живило місто. Досить згадати, на якому захмарному рівні трималася фізика кілька десятиліть тому. Але й самі фізики були чи не найміцнішою віссю культурного життя краю. Вони й зараз є двигунами того, що робиться в місті.

21.03.2012, 10:58

В Ужгороді презентували дві книги, об’єднані темою служіння чину (ФОТО)

Саме так зазначила редактор видавництва “Ґражда” під час зустрічі з журналістами у прес-центрі “Закарпаття”, де відбулася одночасна презентація її видання “Люби своє: апологія Чину” та книги Володимира Кришеника “Наздоганяючи минуле. Його історія”.

19.03.2012, 08:16

Книжки одразу двох авторів презентуватимуть у прес-центрі “Закарпаття”

Зустріч відбудеться із авторами книг “Наздоганяючи минуле. Його історія” та «Люби своє: Апологія Чину”— Володимиром Кришеником та Наталією Ребрик.

24.02.2012, 19:19

“Його історія” від “Ґражди”

Кришеник Володимир Михайлович. Наздоганяючи минуле. Його історія: Спогади про батька. – Серія “Карби”. Кни­га ІV. – Уж­­го­­род: Ґраж­да, 2012. – 340 с.: іл.

30.09.2011, 10:18

Ольга Кришеник. Мордовський табір

Після вісьмох місяців перебування в Ужгородській в’язниці Ольгу Кришеник доправили етапом у Мордовію.

24.09.2011, 18:04

Ольга Кришеник. In memoriam

Цими днями виповнилося двадцять п’ять років зо дня смерті жінки з непростою долею, моєї рідної тітки. Це все про неї.

21.12.2010, 15:29

Ми не закінчимось

Можливо, це банальна думка, втім щоденне наше існування відбувається у часі Історії. У буденності проминаючих днів угледіти таке даремно – поки раптом не збагнеш: усе насправді важливе, жаданне і необхідне, раніш належно не оцінене, стало для тебе назавжди втраченим. Час невпинно сточує плоть нашої пам’яті, стирає потроху зайві файли минулих подій, відбутих переживань і відчуттів. Часом ми самі немов невмисно торкаємося невидимої кнопки “delete”, аби позбутися якоїсь дещиці свого минулого. Наче стидаємося себе колишніх, що в короткій хвилі дозволили собі бути вразливими, ризикнувши виказати чужим власну наївну щирість. Погодьтеся – схоже не раз відбувалося з нами в останнє двадцятиліття нашої вітчизняної історії.