В Ужгороді презентували книгу про найдавнішу діаспору закарпатців у Сербії

«Це не просто книга «для душі», не просто збірка поезій чи прози, це досить серйозний і ґрунтовний проект», – розповів під час презентації Олександр Гаврош. І створення книги, і вихід її друком потребував від її автора немало часу і зусиль: у середовищі «сербських закарпатців» автор прожив впродовж місяця, після чого привіз з собою «кілька ящиків літератури, яку потрібно було опрацювати», а затим ще 2,5 роки, вже як книга була написана, тривав пошук видавця.

Зрештою, книга «Блукаючий народ» вийшла друком в київському видавництві “Нора-Друк” в окремій серії «Мандри». Вперше її було презентовано на Форумі видавців у Львові. «Етнічні закарпатці, які вже 260 років проживають в Сербії, виїжджали двома «хвилями». Спочатку виїхало близько тисячі людей з різних районів, після того – ще стільки ж. Вони, по суті, заселили два села. І з того часу ці люди жили своїм окремим життям. Пройшло одне століття, друге століття, ще півстоліття, за цей час вони створили свою етнічну групу і досі вони простежують свою приналежність до українського народу, зокрема, це чітко видно по їхніх шкільних підручниках. Себе вони називають «руснаки», витворили свою літературну норму, якою навіть навчаються в школі.

За словами автора, назва книги «Блукаючий народ» є метафоричною. Розповів, як, вивчаючи документи, знайшов інформацію про те, що у 18 столітті закарпатці дуже часто переселялись з місця на місце. У той час, зазначив Олександр Гаврош, «якщо людина жила, наприклад, в одному селі впродовж 15 років, їй не потрібно було сплачувати податки». Але такий обов’язок покладався на людей, якщо вони проживали в одному населеному пункті більш, не більше, як 15 років, от вони й мандрували з місця на місце, уникаючи сплати податків.

Книга «Блукаючий народ», як відзначив присутній на прес-конференції професор, етнолог Михайло Тиводар, «написана дуже талановито, в ній свої нотатки і зауваження, своє бачення автор переплітає з історичними фактами. Приємно читати сторінки про зустрічі з руснаками: вони описані чудовою мовою, дуже образно. Книжка читається легко і з задоволенням».

Доктор філологічних наук, професор мовознавства Любомир Белей, який, за словами Олександра Гавроша, «має чи не найтісніші стосунки з діаспорою закарпатців на Балканах», зазначив своєю чергою, що «більшу частину книги прочитав із задоволенням». За словами науковця, якщо говорити про фаховість, то книга написана вправно і достовірно: «видно руку майстра, адже одна справа, коли йдеться про художній аспект. Наукова складова книги є дуже цінною, з фахового боку тут все абсолютно адекватно і вивірено». Любомир Белей з позицій мовознавця згадав про своєрідну говірку руснаків, зазначивши, що впродовж кількох століть вона витворилась з української, словацької та польської мов, й понині кожен з руснаків робить все від них можливе для збереження власної етнічної приналежності. «І увага у формі такої книги для них багато значить», – додав професор.

Розповідь про Ужгорода та вірш Тараса Шевченка у підручнику з руснацької мови, за яким вчаться діти-руснаки

Теги: Гаврош, книга, руснаки, блукаючий народ

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати