Закарпатські Крути Василя Филоновича

Василь Захарович Филонович — генерал-хорунжий армії УНР, у 1920 році – віце-консул України в Поті (Грузія), у 1939 – полковник Генерального Штабу Карпатської Січі, народився 15 січня 1894 року в с. Рогізне, що на Сумщині, в родині дворян Филоновичів. Під час Першої Світової війни закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище і дослужився до звання поручика. Опісля лютневої революції 1917 року активно долучився до розбудови Української Народної Республіки і з того часу все своє життя віддав боротьбі за Українську незалежність.  

У складний і відповідальний період творення УНР Василь  Филонович українізував 11 сотень у складі 34 піхотної дивізії. З кінця 1917 року він військовий командант Сумського повіту. Під час наступу совітів і бою під Крутами, очолював оборону на відтинку Ворожба-Суми-Гайворон, де його загони дали бій меншим групам більшовиків. Вже після подій Української національної революції Василь Филонович опише бій під Крутами в кількох наукових працях. За Гетьманату Скоропадського не полишає української справи і продовжує працювати на благо України попри свої політичні республіканські ідеали.

В часи нової агресії більшовиків В. Филонович створив сумський курінь – 1500 штиків — пройшов з ним пів України, отримав 12 поранень у різних боях, був тричі важко поранений при обороні міста Житомира.

На початку 1919 року розпочинається нова сторінка діяльності Филоновича, коли він став старшиною при Головній ставці Отамана Петлюри, а з 1 листопада 1919 року — займається розвідувальною діяльністю в тилу білих і червоних. Це була не безпечна праця, про яку він майже нічого не згадує в своїй біографії.

Опісля втечі з полону денікінців, він потрапляє на Кубань, де очолює групу кубанських самостійників, яких він вдало виводить з оточення і доправляє до території Грузії. Тут він згодом отримав посаду віце-консула УНР в Грузії.

Провівши ще кілька розвідувальних операцій, опинився в Болгарії, де серед еміграції створив об’єднання “СІЧ”, допомагає на еміграції у здійсненні  культурницької справи. У 1922–1940-хх роках – представник військового міністра УНР на Балканах. Виконує розвідувальну і контррозвідувальну діяльність. У часи Голодомору 1932–1933 років допомагає біженцям, котрі форсували Дунай.

В період будівництва Карпатської України, Василь Захарович, відчувши клич Нації, їде до столиці Карпатської України в м. Хуст, де намагається долучитися до розбудови молодої держави. Але тут він наштовхнувся на супротив в середовищі деяких безвідповідальних керівників Карпатської Січі. Але в період війни, яка є найкращим засобом демаскування шашелів, йому доручено підготувати оборону Штабу Карпатської Січі від нападу чехів. Про ганебну різанину, зроблену Г.Прхалою, він пише так: “Вояк вояку може подати руку, навіть тоді, коли вони є найбільшими ворогами, але разом з тим чесними людьми і дійсними героями. У випадку з чеським генералом Прхалою та полковником Люкасом та поводженню їхнього війська може бути і в нас українців і у всіх  чесних вояків лише презирство і почуття  огиди”.

С.Єфремов, як міністр оборони самостійної Карпатської України, призначає Филоновича полковником Генерального Штабу.  В час наступ мадярів на столицю за ніч Филонович організовує 5 сотень, які власними зусиллями забезпечує зброєю, а згодом і сам долучається до оборони столиці. З боями відступає зі своїм відділом на територію Румунії, де 18 березня 1939 року його і  побратимів румуни видали мадярам, а це близько 275 осіб.

Перебуваючи у полоні мадяр з пораненнями, був ганебно побитий. Полонених у Великому Бичкові мадяри обікрали до нитки, а потім ще й відмовлялися годувати. Але тут зорганізувалися самі селяни під головуванням уніатського священика Лозинки, які створили “Комітет допомоги полоненим”. Пройшовши через всі муки мадярської катівні, знущання угорського “мясника” Кастнера, його відпустили, відшкодувавши забраних в нього сто крон і посвідку особи, та заборонивши розповідати про побачене. Перед величними подіями оборони Карпатської України, Филонович відчував, що доля Карпатської України буде не менш трагічною ніж УНР.

Пройшовши через справжнє пекло – поневіряння і постійні конфлікти з нечистими на руку представниками ворогуючих політичних таборів, Василь Филонович жив у Словаччині, а з 1951-го — у США. Очолював Союз українських ветеранів, Товариство прихильників УНР.

Перебуваючи в США, намагався своїми публікаціями і працями бодай трохи привідкрити завісу над тими подіями, які мали місце в його житті. Позаяк своїм життям і боротьбою він показує нащадкам єдиний можливий шлях побудови Української Самостійної Соборної Держави, яку ми здобудемо лише тоді, коли будемо поважати працю один одного, коли відкинемо свої амбіції і поставимо на порядок денний боротьбу за Незалежну Україну. Тільки за таких обставин ми побачимо шлях, який обов’язково приведе нас до кращого майбутнього. Судити ж, хто зрадник, а хто герой, можна лише по діям. А чин Василя Захаровича свідчить лише про одне — він все життя віддав Україні. Не стало його 3 червня 1987, похований в м. Міннеаполіс, США. 

Томаш Томаш

Теги:

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати