Про голод на Великій Україні в Підкарпатській Русі писали всі газети. Заперечували лише комуністи

Напередодні 80-х роковин Голодомору 1932–1933 років в Україні дві третини (66 %) українського суспільства засвідчили: вони погоджуються з думкою, що це був геноцид українського народу (не погоджуються з таким твердженням 22% опитаних, ще 12% – не визначилися). Про це повідомляє Радіо "Свобода" з посиланням на результати дослідження, проведеного соціологічною групою "Рейтинг" у жовтні 2013 року. Відлуння про голод на Великій Україні, як тоді говорили на Закарпатті, доходили до більшості країн Європи, зокрема й до Чехословацької республіки, до складу якої тоді входило Закарпаття під автономною назвою "Підкарпатська Русь". Відгуки на трагічні події, коли мільйони громадян стали жертвами спланованого большевицькою Росією Голодомору, знаходимо в історичних джерелах Державного архіву Закарпатської області – на сторінках газетної періодики 20-30-х рр. ХХ століття. Про це також яскраво свідчить збірник архівних матеріалів “Відлуння жахливої трагедії” (2008), підготовлений спеціалістами Державного архіву до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні.

У колекції газет, що видавалася на території Підкарпатської Русі, про голод 1932–1933-х рр. у Совєцькому Союзі і зокрема на Україні писали газети різних політичних напрямів, які видавали як на території Підкарпатської Русі, так і на території Чехії та Словаччини, складових частин тодішньої Чехословацької республіки. Хоча головними темами центральних празьких видань були світова економічна криза 1929–1933-х рр., події в Німеччині, засідання Ліги Націй тощо, друкований орган народної партії Чехословаччини "Lidovй Listy" ("Народна газета") повідомляв про голод на Україні в контексті подій, що відбувалися того часу в СССР.

Значно більше матеріалів про голод у СССР та в Україні зокрема можна знайти на сторінках місцевих газет, які видавали в Ужгороді й Мукачевому – чеською, російською, українською мовами та на місцевому діалекті.

На сторінках газет друкували переважно замітки, статті без підпису або під псевдонімом, передруки з чужоземної преси. Також зустрічаємо публікації листів свідків трагічних подій 1932–1933-х рр. на Україні. Зокрема, газета "Podkarpatskй Hlasy" ("Підкарпатські Голоси") 1932 року надрукувала листа Іван Длоугі, чеха за національністю, де він із гіркотою констатував, що на Україні "немає ніякої надії на краще життя. Всі скоро помремо від голоду". 10 жовтня 1933 р. "Народна газета" надрукувала інтерв'ю з колишнім лідером конституційних демократів Росії П.М.Мілюковим: "Обробляють найбільш родючу землю Росії – а вмирають з голоду".

Про голод 1932-33-х рр. в Україні особливо гострим тоном відрізнялися статті газети соціал-демократичної партії Підкарпатської Русі "Вперед", незалежної газети "Українське слово", органу народно-християнської партії "Свобода", господарського та суспільно-політичного тижневика "Земля і Воля" тощо.

Відгуком на трагічні події 1932-1933-х рр. в Україні були публікації в газеті "Свобода", яку видавали в Ужгороді 20-30-х рр. Під рубрикою "Що чувати в світі?" (23 червня 1932 року) читаємо в замітці "Безпримірне горе українського народу в комуністичнім "раю": "Інтернаціонал Нюс Сервіс" доносить: Катастрофа голоду на Україні приймає страшні розміри. Ограблене до решти населення розпочало масову мандрівку. Хто сего не бачив на власні очі, той не може собі уявити всего жаху безпримірного горя українського народу. Сотки тисяч, ба міліони обдертих українських селян рушили зі своїх сіл і йдуть самі не знаючи куди. З мішками на плечах, в котрих міститься все їх майно, йдуть ті маси днями й ночами по степам України. Залиті ними всі шляхи, всі залізні дороги, всі стежки… Люди сідають в поїзди без огляду на те, куди ті поїзди їдуть. Ті мандрівки мас, що шукають хліба, змінили цілковито вигляд країни. Опущені цілі села. Інші знов переповнені. Німецька колонія Ейгенфельд зовсім опущена. Тільки пси в ній виють. Колективи (тобто колгоспи – упорядники) показалися повним фіяском. Жнива не дописують. (Так в оригіналі публікації – упорядники). Багато селян утікає з колективних господарств, бо їм у них ще гірше, ніж було".

Найбільш вражаючий матеріал про голод 1932-1933-х рр. в Україні можна знайти у газеті "Українське слово" (незалежний суспільно-політичний часопис). 15 червня 1933 року газета надрукувала замітку "Голод на Україні", в якій йдеться: "Останні вістки з України говорять про голод, який там панує. В Київі не мож купити хліба за жадну ціну. На торзі в Київі продають вже й лушпину з бараболь – за дуже високу ціну. Голодні люди нападають на склади поживи. Більшовицька преса чим раз частіше нотує такі факти й називає їх ділом бандитів. Правительство побільшило "ударні відділи", зложені із жовнірів середньої Росії, які є дуже ворожо настроєні до населення України".

При оприлюдненні матеріалів преси, що висвітлювала трагічні події 1932–1933-х рр. на Україні, вбачаємо й ідейно-політичний напрям того чи іншого видання. Як наприклад, заперечувала голод на Великій Україні тільки газета органу компартії Чехословаччини "Карпатська правда". На сторінках газет публікації в унісон: "Брешуть буржуазні газети, коли пишуть про велику біду та голод в Радсоюзі..." (31 січня 1932 р.).

Автор терміну "геноцид" доктор права Рафал Лемкін (1900-1959), який довів Голокост, вважав Голодомор 1932-33 років в Україні "класичним прикладом совєцького геноциду" та "наймасштабнішим і найдовшим експериментом русифікації, а саме – винищення української нації". За словами самого українського партійного функціонера Станіслава Косіора, українське селянство принесли в жертву, щоби викоренити український націоналізм як "головну загрозу" комунізму. Тут коментарі зайві.

Ірина Гармасій, заступник голови з питань національної пам'яті Закарпатської обласної організації ВО "Свобода"

Теги: голод, Голодомор, Підкарпатська Русь

26 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати