„Ініціатором мого зацікавлення творчістю О. Новаківського був видавець творів Шевченка Євген Вировий, який 17 травня 1945 року покінчив життя самогубством, вискочивши з третього поверху своєї празької квартири перед машину контррозвідки Червоної армії „СМЕРШ”, яка мала відвезти його в тюрму”, – розповів на аналогічній виставці в Генеральному консульстві України в Пряшеві М. Мушинка. Далі він розповів, як наприкінці 60-х років м. ст. в підвалі колишньої квартири Є. Вирового між паперами призначеними в збірний пункт утильсировини, він знайшов 212-сторінковий рукопис львівського адвоката Івана Голубовського про життя і творчість свого близького друга О. Новаківського. Рукопис навів його на слід дочки І. Голубовського Галини Стон-Балтарович, яка теж в стані душевної депресії в Празі на Різдво 1973 року поклала на себе руки. Оскільки в неї не було ні дітей, ні інших близьких родичів, її спадщина припала Чехословацькій державі. Основною частиною майна покійної були понад три десятки картин Олекси Новаківського, успадковані від батька, які судовий „експерт” означив за „твори аматорського художника”. Як такі, вони потрапили на аукціон, а М. Мушинка, як єдиний покупець, купив їх всі.
Маючи сувору заборону друкуватися в Чехословаччині та в Україні, М. Мушинка перші відомості про рукопис Голубовського та нововиявлені картини Новаківського опублікував в українській пресі Польщі та Югославії. Ці статті викликали значне зацікавлення і на їх основі в 1990-92 роках відбулись виставки колекції картин О. Новаківського у Львові, Києві, Ужгороді, Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаґо, Ванкувері та Торонто, а пізніше і в Меджилабірцях, Свиднику та Пряшеві.
Колекція М. Мушинки поповнювалась новими творами О. Новаківського. Нині вона нараховує 55 картин.
М. Мушинка повідомив, що, окрім Львова, виставка відвідає інші міста України. Він мріє і про виставку картин у Кракові, де було створено значну частину з них.
На питання „Що ви думаєте робити з колекцією картин О. Новаківського в майбутньому?” М. Мушинка відповів: „Досі я не продав і не думаю продавати жодну картину. Хочу подарувати її якійсь державній установі в Україні, яка буде зберігати її як одне ціле не в запасниках, а на постійно діючій виставці з належною охороною. Моя сім’я погоджується з таким рішенням, однак поки що не знайшлася така установа”.