Закарпатці по Європах

Більше половини працівників-мігрантів з України працюють у країнах ЄС. На відміну від східного напрямку, тобто Росії, західний напрямок стає дедалі привабливішим внаслідок вищого рівня оплати праці та кращих її умов. На рішення про еміграцію до країн ЄС впливають також запроваджені деякими європейськими країнами законодавчі процедури, які дають змогу незаконним мігрантам врегулювати свій статус.

Існують специфічні риси міграції у кожній з європейських держав. Так, в Італії сформувався феномен жіночої міграції, сімейна міграція характерна для Іспанії, а от чоловіча трудова міграція притаманна Росії. Країною передової міграції вважається Ірландія. В Португалії спостерігається тенденція відтоку мігрантів до інших країн Євросоюзу, зокрема, Іспанії і часткове повернення в Україну. Базовими галузями, в яких працюють українські трудові мігранти і дотепер залишаються: обслуговування приватних помешкань, догляд за літніми людьми і дітьми, будівництво, сфера послуг у ресторанному та готельному бізнесі.

Як відомо, не обминула доля країни-працедавця і найвіддаленішу на європейському материку державу – Португалію. Вельми не просто було тут прижитися нашим кровним братам, адже ніхто особливо тут нас не чекав. Чужа мова, інші звичаї, інша культура, інші, на відміну від домашніх, технології виробництва – все це багатьох зустріло зненацька.

«Кибим на свої очі не віділа, та нигда бим не подумала, ош Україна на тілько устала уд Португалії, тай вопще уд усьої Європи. Там усьо другоє, модерноє…» – розповіла Робан Олеся.

Тому  так  часто  тут  трапляються   смертельні   випадки   з   нашими   земляками,  бувають  навіть   іноді   випадки самогубства.

Багато людей, щоб потрапити в Португалію, викинули з кишені значну суму грошей на відкриття візи, подорож та обіцяну роботу, якої тут немає. Чимало їх залізли вдома у великі борги, наслухавшись багатообіцяючих слів солодкомовних шахраїв.

Так, Яцканич Семен згадує: «Почти усьо заробленоє за 1-ий рік пішло на сплату довгів. Кить чесно, та я думав, ош там заробітки більші, а вто майже такі самі як і в Чехах, а оби піти туди, та треба величезну суму».

Тому і не дивно, що велика кількість новоприбульців потрапила в халепу. Опинившись без грошей, без роботи, без житла, кожен шукає собі будь-який вихід, щоб тільки вижити, проте не всім це вдається, тому іноді все закінчується навіть трагічними наслідками. Бувають випадки, коли іршавчвни попадають і на місцевих шахраїв, коли роботодавець може просто не заплатити зароблених грошей і вигнати з роботи. Звісно, що нелегал нічого доказати не зможе.

«Быв зо мнов случай: попавмися нечесний ґазда, не уплатив ня тай усьо. А жалітися не мош было. Та шо зробиш? – нич, пішовим дальше глядати роботу, а зароблені в пана гроші лишилися такой панови». – розповів той самий Семен.

Потрібно також пам’ятати, що з Португалії робітник-нелегал може бути висланий протягом 24-х годин. І звернутись нема до кого.

«Кить не маєш папіря, та дуже треба сокотитися, оби не попасти на очи поліції, бо кить тя йме, та всьо – за сутку будеш депортований і нич ти не поможе». – говорить Робан Олеся.

Більшість чоловіків, які приїжджали в Португалію, спочатку працювали на будівництві чорноробочими, жінки доглядали стареньких людей, прибирали в будинках. Але це був перший етап. Тепер закарпатці піднялися на дещо вищий щабель. Якщо і працюють на будівництві, то майстрами. Чимало залучено на складах або далекобійниками. Є вже й такі, хто відкрив там свої магазини, фірми, стоматологічні кабінети. Тепер більший попит на українських учителів, лікарів. Але це стосується лише тих, хто легалізувався. Легалізація у перші п’ять років дає право на працю і проживання в Португалії, але людина не може більш  ніж  два  місяці перебувати за межами країни, не має права відкривати свої фірми. 

Другий етап легалізації настає після п’яти років. Тоді можна вже півроку перебувати за межами країни, відкривати власні фірми. Закарпатці в Португалії винаймають помешкання, бо квартири там дуже дорогі. Вони воліють купити квартиру в Україні. Трикімнатне помешкання у передмісті Лісабона в новому будинку коштує 120-150 тис. євро,  двокімнатне  в  неновому  будинку  –  70-80  тис. євро. Оренда кімнати і кухні – 200 євро. Загалом родина з двох осіб на  проживання і харчування витрачає на місяць 450-500  євро, але   це, коли себе не обмежуєш. Більшість скаже, що ці краї – рай на землі: безконечні пляжі з оксамитовим піском і теплим морем, добірні вина, багата архітектура. Та все це не для них, цієї Європи наші люди не бачать. Їм би лише достойно вижити, заробити гроші, відіслати додому, та головне  –  не потрапити на очі поліції.

Біля океану – тепло, цікаво і екзотично. А ще – за доброї вдачі тут можна непогано заробити. А ще – тут багато співвітчизників. Однак усі ці лісабонські красоти їм не так вже й часто видається бачити. Першою справою – робота. Жити і працювати у столиці – теж велика розкіш. Тому часто для життя обирають передмістя, або навіть і далі.

У Португалії люди почувають себе вільно і мають захист. Немає такого, щоб хтось когось намагався обманути. Не так, як в Україні.

«До того, як я виїхала, усьый іршавський бізнес робив на тому, ко в кого більше грошей удбере», – згадує Бойко Мирослава.

Умови для створення власного бізнесу в Португалії набагато кращі, ніж в Україні. Саме тому багато іршавчан уже відкрили тут свої фірми, розповідає Чоповдя Василь: «Там легко, ниє корупції. Ти подаєш документи, чекаєш відповідь, проходиш курси, як би ліпше організувати свій бізнес. Всяди ідуть тобі навстрєчу, помагавуть. За три місяці мож почати своє діло, платиш податки, і бізнес, кить добре знаєшся в сів сфері, процвітать».

За словами респондентів у Португалії, позитивним моментом є те, що українці, виїжджаючи на Захід, вчаться там демократичного співіснування.

«Напрімер, у Португалії більшість люди католики, айбо ниє ненависти до других віросповідань: ци вто мусульмани, які мавуть там свої мечеті, ци вто православні. Неприємно, коли ми вертаємеся домі на Україну, а туй видиме вражду межи церквами», – каже Робан Олеся.

Дуже добре, говорять заробітчани, що португальський уряд підтримує іммігрантів – виділяє гроші на те, щоб вони не забували рідну мову та культуру і навіть могли їх розвивати.

«Жаль лише, – говорить Робан Олеся, – ош никому й там не треба недієздатних люди, ними ся нико не опікує». А кількість таких українців у Португалії весь час збільшується... 

Масова трудова міграція до Росії зумовлена тривалими затримками у виплаті заробітної плати та вищою заробітною платою в Росії, що дає змогу емігрантам-заробітчанам хоч якось утримувати свої сім’ї. Рівень освіти працівників, котрі приїжджають до Росії, значно перевищує середньостатистичні показники зайнятих у відповідних галузях. Половина працівників з Закарпаття, що їдуть до Росії, мають середню спеціальну освіту. Це високий показник, особливо для будівництва, адже в цій галузі особливо велика (понад 50%) частка некваліфікованих працівників.

Більше половини працюючих у Росії закарпатських будівельників мають професійну освіту, що значно вище цього показника для зайнятих у будівництві в Росії (28,5%). Трохи більше за 8,2 % мають вищу і незакінчену вищу освіту. Більшість працює у будівництві, причому 38,5 % на керівних посадах, інші на робочих.

«Я роблю всьо, шо стосуєся стройки – муруву, мащу, укладаву плитку, не раз им даже малював тай білив – і йсе при тому, шо за спеціальністю я зуботехнік. – хвалиться Петришинець Михайло. –   Або не біда нич, на заробітках у Росії быстро ся перекваліфіковуєш».

Додатковим чинником, що підвищує якість робочої сили з України, зокрема з Закарпаття, є можливість у російських підприємців вибору дисциплінованих працівників. Окрім того, нетривалість контрактів дає змогу вчасно звільнитись від небажаних працівників.

«Кить ся ґаздови шось не полюбить, та він годен у любу минуту найти собі другого робітника. Там, у Росії, вже нико тя не тулюнькать, ош обись лиш робила…». – говорить Симканич Тетяна.

Режим праці, побутові умови тимчасових працівників з більшою вірогідністю можна визначити як важкі, ніж нормальні, помітна дискримінація в оплаті праці.Характерною особливістю трудових мігрантів до Росії є те, що більшість з них, особливо водії та шахтарі (на відміну від будівельників) не змінюють своїх професій.

Так, Малорець Іван розповідає: «Я за професійов шофер, маву три категорії. У Росії тоже найшовим си таку роботу. Значить, я роблю по спеціальності і вчивимся не задар».

І лише на будівництві в Росії підробляють люди різних професій. Багато з них володіє кількома професіями. Основа трудових мігрантів в Росію – це особи молодого і середнього віку чоловічої статі. Робота в Росії дає їм змогу дещо поліпшити свій матеріальний стан, але їхні умови праці й побуту гірші, ніж у корінних робітників, хоча останні є менш відповідальними (принаймні більшість з них).Основними напрямами міграції в Росію є Москва і Сан-Петербург.

«На кілько я знаву, та бригади з нашого села роблять в Росії лише в Москві, Пітєрі і Калінінграді». – говорить Малорець Іван.

Найскоріше однією з причин пошуку заробітків у Росії якраз і слугує вимушена незайнятість мешканців України. Потенційні трудові мігранти частіше за інших своїх співвітчизників вважають: безробіття є для них цілком реальною загрозою. Через нестабільну економічну ситуацію в державі багато іршавчан шукає кращої долі на Заході, зокрема в Італії.

В Італії практично немає такого села чи містечка, де б не було українців. Зазвичай закарпатці виїжджають сюди компактно. Серед тих, хто поїхав шукати кращої долі на чужині багато освітян, лікарів. Це і є нова хвиля української міграції. Термін перебування закарпатців в Італії в середньому сягає 5-6 років.

Так, Симчара Віталія розповіла: «Хожу домі раз на 5 років, а жони з Львівської області, яких я знаву, вопще ідуть лише раз на 7-8 років».

Українці виконують переважно низькооплачувану роботу, що не потребує високої кваліфікації: доглядають хворих та старих, працюють домогосподарками, доглядають за дітьми тощо.

Більшість заробітчан працює в Італії нелегально, є безправною і незахищеною, та прагне повернутися додому якомога швидше. Та після легалізації, отримавши практично рівні з італійцями права, маючи змогу заробляти вже значно більше багато хто вирішує ще трохи попрацювати в Італії, зміцнити своє матеріальне становище.

«Типир роблю в Італії легально, та не так ми уже тяжко. Іщи раз не хочу лишати заробіток у сів державі. Коби файні гроші, та я готова іщи роки робити». – говорить  Симчара Віталія.

Наявна тенденція до збільшення числа наших людей, які хочуть залишитися в Італії. Частина заробітчан робить так зване «об’єднання сім’ї», що дозволяє забрати до себе дітей, які не мають 18 років та дати їм освіту в іншій країні.

«Плануву забрати з собов і доньку. Якраз завтра почнуть ми оформляти папіря  на  об’єднання».  –  ділиться  своїми планами Кляп Оксана. 

Закарпатські українці-емігранти збираються щочетверга і щонеділі у центральному парку на дві-три години, які їм вдається вирвати у практично цілодобової роботи. Це мало не єдина розвага для наших заробітчан. В парку обмінюються новинами, шукають роботу. Впадає в око відразу, що більшість мігрантів в Італії, – жінки переважно середнього і старшого віку. Їх сюди привела потреба ставити на ноги і вчити дітей чи онуків.

Милень Світлана пояснила все дуже просто: «Мені жаль діти, оби не розбивалися сім’ї, оби хоть они не йшли. Айбо шо їм робити, зять не робить, ниє роботи, донька не робить, ниє роботи... Айбо внучка всьо равно по телефону ми каже: «Бабко, коли вже прийдеш, нам уже гроши не треба, нич не треба, лиш пой домі». Або я розуміву, ош їм то жити на шось треба».

Чоловіків-українців тут мало, бо їм складно знайти роботу. Варіант один – будівництво. Але, з огляду на часті нещасні випадки на таких будовах, тепер працедавці не надто ризикують брати нелегалів. Тут навіть термін є – «біла смерть», коли внаслідок таких випадків загиблі є, але юридично їх немає. Отже, такі випадки, коли на заробітки переїхали і чоловік, і дружина, разом облаштувалися на нових теренах, чи коли родина, незважаючи на багатолітню розлуку, зберігається – швидше щасливиий виняток, а не правило.

Проживаючи в чужій країні, ці люди стикаються з безліччю проблем. Першою проблемою є самотність. Внаслідок довготривалого перебування дружини чи чоловіка за кордоном розпадаються сім’ї, жінки знаходять собі чоловіків в Італії, чоловіки далеко не завжди здатні так довго зберігати вірність своїм дружинам в Україні. З цього приводу наші заробітчани жартують над самими собою: «Через рік їхати додому ще немає з чим, через два – вже немає до кого, а через три – вже немає чого». За час відсутності вони стають чужими в Україні, але й так і не стають своїми в Італії.

«Не раз дома чуствуву, ош я вже туй гиби чужа, так ся удвикло уд домівства, або й Італія ми не своя». – ділиться переживаннями Милень Світлана.

Другим фактором, який приводить до психологічних проблем, є низькі та брудні роботи, які приходиться виконувати на чужині нашим співвітчизникам. В Україні людина в суспільстві була поважаною людиною, а в Італії приходиться бути прислугою.

«Дуже ми тяжко. Дома я была сама собі ґаздиня, робилам секретарьков на сільраді, былам межи людьми панійов, а в Італії я нико, проста служниця». – говорить Роман Марія.

Та що там говорити про інтелігенцію, коли ці відчуття переживають всі, незалежно від соціального статусу, який вони мали в Україні.

«Я хоть і проста жона з села, –  розповідає Милень Світлана, – робилам в калгозі, айбо в мене є сім’я, чоловік, діти, зять (старша донька уддана), в хижи я ґаздиня, в сім’ї – мати, а там – служниця», – з гіркотою в голосі жаліється жінка. «Айбо виходу ниє, ми йдеме заробляти гроші», – з сумом закінчує вона.

Третім фактором, що породжує психологічні проблеми, є характер найбільш розповсюдженої роботи – догляду за старими, нерідко психічно хворими, італійцями. Часто жінка змушена цілодобово, не виходячи на вулицю, день за днем сидіти в чотирьох стінах, доглядаючи за важкохворим синьйором чи синьйорою. З глузду можна з’їхати.

«Я сама помали дуріву з свойов синьйоров, яку дозираву. З хижі не мош уйти, поговорити ні з ким…» – жаліється Милень Світлана.

Між іншим, перших заробітчан на Апенніни заманювали самі ж працівники турфірм, обіцявши непоінформованим закарпатцям астрономічні заробітки. Насправді розрекламовані 800 доларів виявилися 800 тисячами мілілір (до введення євро), тобто еквіваленту 400 доларів. Але для бідних закарпатців і це було за щастя. Неаполь, портове місто, слугувало перевалочним пунктом для мігрантів з усього світу.

«У Неаполі вдавалося довгий час жити і робити нелегально. Кіть не маєш проблем з поліційов, ти никого там не інтересуєш», –  розповіла Симчара Віталія.

Оплата праці в Італії погодинна. Характерним для цієї країни є те, що роботу тут шукають досить специфічним чином. Так, на відомій всій Західній Україні маленькій, як класна кімната, римській площі «Мадонна на горі» з ранку до вечора сидять безробітні жінки, очікуючи якоїсь оказії, адреси від колежанки або агента. Деякі жінки у повному відчаї – сидять вони там тижнями, одне пропоноване місце роботи гірше іншого, кінчаються привезені з дому гроші. Треба на харч, треба сплачувати $5 за ніч у якійсь жалюгідній нічліжці, а ще – давати «чайові» за адреси, які виявляються «пустими». Такі жінки відчувають не тільки відчай та бажання якомога швидше опинитися вдома, але й усвідомлюють певні переваги нового незвичного життя, асимілюють західний стиль праці й спілкування.

«Прийду домі справді сучаснов і образованов людинов – знаву мову, познакомиламся з західнов культуров. А щи – з грішми, за які мож буде удкрити свій бізнес. Увидиме товди, ко програв, сидячи дома, а ко попробував біду, або всьотаки уграв!» – говорить Бойко Мирослава. 

«Наші люди учаться в Італії жити по-європейськи, – каже Калинич Федір. – Они привикавуть до того, шо страж порядку не бере взятку, ош вибори проходять чесно, ош політики роблять ото, шо говорять. Ниє, канєшно, й там раю на земли, або там хоть громадянськоє суспільство. Я думаву, ош колись такі як я, общавучися із своїми родичами, принесеме такоє життя і в Україну».

Заробітчани, які отримали італійські документи і мають сталу зарплату, викликають до себе дітей. Малюків з України без проблем приймають у садок і школу навіть посеред навчального року. Дитина, яка закінчить італійську школу, може вступати до вузу і згодом шукати роботу за фахом нарівні з італійцями. Зв’язок з Україною у закарпатських заробітчан – через «буси». День у день вони курсують до різних міст Італії. У кожному «заробітчанському» місті є стоянки «бусів», куди в певні дні стікаються українці, щоб отримати пошту, передати додому гроші і пакунки з гостинцями, купити українську газету і навіть звичні продукти – соняшникову олію, гречку, кільки в томаті тощо.

«Не мош лише продавати палинку, пиво і цидеретлики, – говорить Бучмей Марина. – Такий товар вилучаться службов порядку і передаєся поліції, а продавці будуть заявлені до судової власти і уключені з Асоціації».

Закарпатські заробітчанки в Італії працюють часом по 20 годин на добу. Особливо ті, які доглядають за хворими і престарілими. Працюють, поки старість не відібрала сили. Що буде потім – думати жахаються. І коли хтось помирає або від нестерпно виснажливої праці втрачає розум (щомісяця в Україну з Італії пересилають у середньому двоє психічно хворих), найперша турбота – знайти гроші на транспортування...

Одним із «векторів» трудового «паломництва» українців стала в останнє десятиліття найбільша країна Піренейського півострова. Міграції до Іспанії сприяло багато факторів. У першу чергу – ліберальне іспанське законодавство, яке дозволяло іноземцям отримати роботу без оформлення офіційних документів. А ще – наявність потреб у заповненні робочих місць у сільському господарстві та у сфері будівництва, високі, порівняно з Україною, заробітки.

Велику роль зіграв і близький до українського менталітет іспанців, відсутність ксенофобії, їхня гостинність, доброзичливість і поважливе ставлення до вихідців із колишнього СРСР.

«Іспанці такі люди як і ми. Мені ся видить, ош они поводяться і думавуть похоже до нас, українців», – говорить Бучмей Ганна, яка працює в Іспанії ось уже 9 років.

Серед наших співвітчизників-заробітчан в цій країні переважають жінки (65%). Цікаво, що більшість закарпатців в Іспанії зв’язані вузами Гіменея.

«На кілько я знаву, жони, що йшли зо мнов у ’99-му в Іспанію, уже майже всі там поуддавалися», –  додає Ганна. 

Середній заробіток закарпатця, який працює в Іспанії, становить 700 євро на місяць. Найнижчі заробітки зафіксовано на роботі в іспанських сім’ях – 250-300 євро, максимальні (до 1200 євро) на так званих «пікових» сезонних сільськогосподарських роботах або у сфері обслуговування (на будівництві) – за наявності досвіду, легальних документів    та   належного   володіння мовою. Постійне бажання спілкуватися з представниками рідної землі спрямовує українців Іспанії до утворення нових організацій та громад, які за останні роки масово виникають в усіх регіонах країни і кількість яких постійно зростає.

Закарпатські заробітчани в Іспанії у принципі задоволені своїм становищем. Там наші співвітчизники мають добре резюме. Їх вважають сумлінними робітниками, вихованими людьми. До них приязно ставляться і охоче наймають на роботу. Також можна відмітити те, що й місцева поліція лояльна до українських нелегалів – на них не влаштовують полювання, а коли й затримують, то без вагомих підстав не депортують. Більше того, іспанські правоохоронці допомагають українцям. Зокрема, у вирішенні проблем з невиплатою заробітку. Тобто, нашим там не зле. А люди, які мають офіційний дозвіл на проживання і роботу в Іспанії, переважно успішні. Багато хто з них відкрив свій бізнес.

Так, Чоботар Михайло розповів: «У Іспанії я живу легально, а тому вжемся годен сам  помали  розкручувати,  не  мушу  робити  на  других,  дасть  Бог,  почну своє діло».

Чи не найбільша кількість іршавчан, особливо із віддалених сіл виїжджають на заробітки до Чехії та Словаччини. Чеський ринок праці (особливо на східних теренах держави) потребує насамперед учителів англійської мови, а ще – кваліфікованих будівельників, хатніх робітниць тощо. Цю прогалину і заповнюють переважно українці – люди, які мають офіційні дозволи на працю і, власне, стали своєрідним сегментом легального чеського ринку праці. Що ж до українців, які працюють у Чехії нелегально (будівельники, люди, зайняті на сільгоспроботах, хатні робітниці), то вони, за оцінками переважної більшості експертів, не «забирають працю» у чехів. Чехи теж працюють на будовах, на полях і хатніми робітниками (причому часто нелегально) але в Німеччині, Швейцарії, Норвегії. І отримують за це значно більше, аніж їм пропонують у своїй країні.

Чехи та словаки, долі яких історично переплелися з долями українців, усвідомлюють: відгородитися від України «залізною завісою» – собі ж дорожче.

В Чехії заробітчанин легко знайде працю і без знання місцевого середовища. Таємницею «успіху» є напівлегальна своєрідна система посередників, яких і українські заробітчани, і чеські роботодавці знають як «клієнтів». Йдеться про українців, які приїхали до Чехії ще початком 90-х і швидко зорієнтувалися, заснувавши тут свої фірми, через які постачають дешеву робочу силу. Для чеських роботодавців це вельми вигідна оборудка: вони не мусять подавати щороку прохання працевлаштувати іноземців, вирішувати проблеми з їхніми не завжди правдивими документами чи турбуватися про те, що більш як половину платні  такий  заробітчанин  віддає клієнтові. 

Також у Чехії українські громадяни досить легко порівняно із західними державами можуть знайти помешкання та облаштувати собі тимчасове життя. Нерідко закарпатці, які тут працюють тимчасово (часто лише на туристичну візу), щоб продовжити дозвіл на перебування, формально перетинають кордон, знову повертаються, і у спецівках підганяють вперед місцеві будови.

«Я не маву нормального папіря, тому мушу по через каждих 3 місяці пересікати границю. Путь не дешева (80 доларів в єден бік), або шо зробиш, оби зробити нормальні легальні документи треба намного більше», – ділиться своїм   досвідом   Милень Сергій.

Що стосується порушення трудових прав та експлуатації, що є «нормою» в Чеській Республіці, то секторами економіки, в яких там спостерігається найвищий рівень примусової праці та трудової експлуатації є будівництво, сільське господарство та послуги. Жінки часто зайняті в сільському господарстві, прибиранні та домашній роботі.

«Я роблю в пана дома служницьов. Каждий динь маву зварити їсти, похарити, а коли панії дома ниє, никаву і за дітьми», – описує свої обов’язки Симканич Тетяна.

Чоловіки в основному працюють на будівництві та в лісовому господарстві.

«На разних стройках у Празі тай у Пльзні бывим і пудсобником, і муляром, і майстром, мавим і 20, і 50 корун на годину», – згадує Мошкола Юрій.

Серед  працівників  ресторанів та закладів харчування, а  також  серед  торгового  персоналу  жінок  і  чоловіків приблизно порівну.  Беззахисність перед роботодавцем або клієнтом, повна залежність від нього, скрутні ситуації є нормою серед мігрантів, які опинилися у трудовій експлуатації в Чехії.

«Роблячи нелегально, я почуствував, на кілько завишу уд свого клієнта, який глядав ми роботу і житло. Я мусів у всьому ся го слухати, бо всі людські зароблені гроші йшли через нього, і він сам рішав, кілько дати мені тай другим, а кілько лишити собі», – говорить Роман Василь.

Нерідко в Чехії заробітна плата не виплачується, а документи вилучаються. Насильство, погрози застосувати насильство, передати мігранта органам влади та обмеження свободи трапляються там доволі часто. Незважаючи на особливість менталітету чехів (дуже стримані люди, можна сказати навіть флегматичні, таке враження, що будь-який темперамент просто відсутній), у Чехії дуже привітно ставляться до наших людей, особливо освічених, але загалом здобути повагу важко.

«Чехи ниґда не говорять із чужими людьми, або до наших (українців) они скоро привикавуть. Я сам маву много чехів-цімборів, або йсе типир, коли я зарекомендував   себе  як  порядний  чоловік...» – розповів   Бучмей Дмитро. 

Що стосується Греції, куди вже традиційно тягнуться численні «ключі» українських, в тому числі за останні 15 років закарпатських, трудових мігрантів, то можна говорити, що в цій країні незаконні закарпатські гастарбайтери мігранти стикаються з соціальною ізоляцією, яка впливає на їхні можливості знайти житло, користуватися медичними послугами, обмежує можливості отримання соціального забезпечення від роботодавця.

«Я не знаву добре грецьку мову іщи й дотипир, а шо вже там казати про тот час, колим пішла туди вперше. Мош уповісти, ош ісе і є основнов причинов більшості бід, з  якими стикавуться наші люди на чужині, бо такі ми – легка здобич для всяких  жуликів»,  –  говорить Семедій Марія.

Приплив іммігрантів до порівняно далекої від України Федеративної Республіки Німеччини залежить від процесів створення та об’єднання сімей, приймання осіб з гуманітарних причин та застосування виняткових правил щодо імміграції з економічних міркувань. Зважаючи на це, потенційним працівникам з України досить важко потрапити до ФРН на законних підставах. Крім того, відсутні двосторонні договори, які дозволяють такий в’їзд. 

На сьогоднішній  день у Німеччині мешкає значна кількість закарпатців зі статусом толерованого перебування або взагалі без жодних документів. Хоча більшість з цих людей не мають права працювати, деякі роботодавці готові брати їх на роботу, оскільки їм не треба багато платити. Відповідно до правил регуляризації, які нещодавно почали діяти, ці особи можуть отримати дозвіл на проживання, якщо відповідають певним умовам, передусім, якщо вони мають легальну роботу. Як результат, конкуренція між низькокваліфікованими працівниками є дуже високою, навіть коли йдеться про низькооплачувану або непрестижну роботу.

Порушення трудових прав та експлуатація трапляються доволі часто в усіх секторах економіки.

У Німеччині, як і в усьому світі, зараз триває економічна криза, рівень безробіття найвищий після Другої світової війни. Здавалось, берись за будь-яку роботу. Але ж чистити нужники, мити посуд, мести вулиці корінне населення не хоче – це роблять трудові емігранти.

«Хоть у Німеччині є тоже много безробітних, так як і в нас в Україні, або німець ниґда не буде робити якусь унізітєльну роботу. Тому там хоть і ниє роботи німцям, абйо є робота нам, бо наш брат робить усьо, за шо платять гроші», – каже Марущинець Василь, який уже 6 років живе з сім’єю в передмісті Майнцу.

ФРН приваблює наших людей ще й тим, що тут будь-який іноземець може створити фірму (із статутним капіталом – від 10 тис. євро), отримати візу на два роки, а через п’ять років вид на проживання.  Водночас податок на прибуток складає всього 15%. Таким чином останнім часом для Німеччини актуальна бізнес-еміграція.Також наших людей приваблює німецький порядок і стиль життя. Якість і турбота про громадян понад усе.

«Кибы ми лишилися дома, на Закарпатті, не думаву, ош у нас было бы троє діти. У Майнці створені всі умови, обы наслаждатися батьківством. Майнц дуже зелений: 35% міської площі займавуть ліси, парки, озера, річки й канали. В передмісті є заповідні водоймища і парки-заповідники. У Німеччині дуже жорстка система контролю за качеством. Всьо, шо написано на етикетках, правда», – говорить Фанта Василь. 

Та є й недоліки, зокрема німецьке посольство може надати українським громадянам робочу візу лише у разі успішно складеного мовного іспиту, українські працівники не можуть отримати там дозволи на проживання бо немає відповідної угоди між Україною і ФРН. По суті працювати в цій країні найбільше шансів мають українці, які мають спеціальну професійну кваліфікацію, і лише в тому разі, якщо існує суспільна потреба на цю роботу. Це положення поширюється лише на викладачів мови, шеф-кухарів спеціалізованих закладів харчування, спеціалістів з ІТ та спеціалістів, яких найняла німецька компанія для виконання кваліфікованої роботи.

«Німці не дурні люди, они у всьому люблять точність, пунктуальність. Они хоть кого собі не возьмуть на роботу, старавуться не мати проблем з поліційов. Котрі наші люди там роблять, та знавуть, ош там постоянко  контроль  за тобов, всьо має быти чуть лі не ідеально, а иншак нияк», – ділиться знаннями Чіка Василь.

Таким чином, особливості трудової міграції закарпатських заробітчан в різних країнах працевлаштування зумовлені зокрема специфікою місцевого законодавства. І хоча на політичному рівні все ще домінують питання протидії нелегальній міграції та експлуатації мігрантів, однак країни Європи все більше усвідомлюють, що трудова міграція необхідна для підтримання економічного зростання. Такі фактори, як старіння населення, яке спостерігається в усіх країнах, а також значний попит на спеціалістів, навіть на некваліфікованих працівників в деяких секторах економіки, ще більше переконують у потребі залучення трудових мігрантів.

Теги: заробітчани, робота, нелегал, трудова міграція

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати