Цьогоріч «Королівському Тетраєвангелію» із Закарпаття виповнюється 610 років (ФОТО)

Та набагато раніше, ніж у Пересопницькому монастирі, Євангелія переписували і на Виноградівщині, у Королеві. І коли переписування книг у Пересопницькому монастирі було, так би мовити, поставлене на конвеєр, то королівський раритет є ексклюзивним, унікальним витвором, переписаним під особисте замовлення тогочасного мецената.

У фондах Закарпатського краєзнавчого музею зберігається цей манускрипт, якому у цьому році  виповнюється 610 років, тобто так зване "Королівське Тетраєвангеліє" написане аж у 1401 році. Важливо, що рукопис із Королева має чітку територіальну і часову прив'язку. У так званому "покрайньому написі"  в кінці рукопису переписувач  однозначно вказав дату і місце своєї роботи – "в нялабском замке в кіральхазе", себто в замку Нялаб біля сучасного Королева. За словами дослідниці  рукопису, доцента Закарпатського художнього інституту Одарки Долгош, він належить до двадцятки українських письмових пам"яток, які мають конкретну дату створення. Більше того, є всі підстави вважати, що це взагалі найдавніший рукопис на території України, написаний на... папері. На кожному аркуші на просвіт видно фірмову відмітку виробника (водяний знак) - чітке зображення єдинорога. Більш давні тексти, як відомо, писалися на пергаменті.

Вперше дослідив манускрипт  відомий вчений і богослов, архімандрит Василій Пронін, 100- річчя з дня народження якого нещодавно широко відмічалося на Закарпатті. Саме у своїй докторській дисертації, підготованій у 1951 році, дослідник першим описав цю знахідку з Мукачівського монастирського архіву. Перший примірник машинописного тексту цієї дисертації зберігається в бібліотеці Загорського монастиря під Москвою, а другий – теж у фондах Закарпатського музею. Довгі роки Королівське Євангеліє пролежало непоміченим між чисельними румунськомовними томами, доки в кінці сорокових років Василій Пронін, розбираючи занедбане сховище, не звернув на нього увагу. Згодом, у 1957 році,  журнал "Православная мысль", який видавався в Празі, опублікував його більш розгорнуту статтю на цю тему .

Отець Василій передав Королівське Євангеліє до Ужгородського державного університету, де ним зайнялися вчені-філологи Василь Микитась та Павло Чучка. Вони встановили, що переписувач, який себе ідентифікував як "Станіслав граматик  многогрішний", був місцевим уродженцем, бо в тексті зустрічається багато елементів живої народної мови. Справа в тому, що перед кожним із чотирьох канонічних текстів Євангелій містяться на кількох сторінках своєрідні вступні статті  із певними поясненнями для читача щодо використання цих текстів у богослужіннях та обрядах, адресатом яких були автохтонні жителі. Мабуть, "граматик" у цьому конспекті означає скоріш за все, освітній рівень Станіслава, оскільки граматики були випускниками нижчого ступеню тогочасних шкіл (далі йшли – ритори, піїти, філософи, богослови).  Пригадаймо, що гоголівський Хома Брут із "Вія" був якраз бурсаком-філософом, тобто старшокурсником на нинішній лад, а супроводжували його друзі - богослов Халява та ритор Тиберій Горобець. Слово "многогрішний" було звичайною формулою смирення, знаком особливої пошани до Святого Письма. Переписувач, беручись до роботи, мав пройти певну духовну-моральну підготовку – він попередньо постився, молився, причащався і тільки, відійшовши від мирських суєт, брався до копіткої праці.  Помилки, виправлення, підчищання не допускалися!   

У  Радянський період ніхто особливо і не переймався глибоким дослідженням Королівського Євангелія, адже атеїстичний світогляд тої епохи не вбачав у тому особливої цінності, отже дисертацій на тому не захистиш.

Тільки недавно працівниця краєзнавчого музею Наталія Шевніна опублікувала  історичну розвідку щодо дарчої грамоти, що зберігається разом із Тетраєвангелієм. У ній ідеться, що ця книга дарується одному священику, "попу Микиті" на поминання сім'ї дарувателя.  Наведений перелік членів сім'ї цікавий  насамперед тим, що імена їх виразно слов'янського походження - Радимир, Титомир.

Особливу увагу фахівців викликає художнє оформлення тексту – віртуозно вимальовані заставки, заглавні літери, багатоколірні візерунки. Вони свідчать про високу майстерність художника, вміння користуватись спеціальними фарбами (і виготовлювати їх), адже за шість століть барви малюнків залишилися свіжими і яскравими. 

Хто знає, який шлях пройшла старовинна Книга, поки не опинилася в архіві Мукачівського монастиря, а потім у  фондах Закарпатського краєзнавчого музею?  Стан її залишає бажати кращого, бо невблаганний час таки залишив на сторінках раритету свої суворі відмітини. Обдерта шкіра з дерев'яної палітурки, загублено кілька сторінок, наприклад, кимось акуратно вирізаний початок Євангелія від Івана.  Київські спеціалісти свого часу запросили захмарні суми за реставрацію, однак  навряд чи можливо відновити первісний вигляд рукопису. Втім, текст чудово читається і не складає труднощів для дослідження.

Але сам факт існування Королівського Євангелія доводить, що ми маємо повне право гордитися історією нашого краю, високим рівнем культури та освіти наших предків і твердо знати, що наші народні традиції спираються на багату і давню духовну спадщину. 

І цілком очевидно, що слід відмітити 610-у річницю Королівського Євангелія достойно, адже це безцінна пам'ятка не тільки розвитку церкви на Закарпатті, а і справжній скарб  для  істориків, філологів, мистецтвознавців...

Теги: «Королівське Тетраєвангеліє», книга, історія

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати