Віталій Когут пригадує: "Нас викликали, аби ми протягнули робочу лінію й були готовими до НП. І буквально через кілька хвилин пролунав вибух у кафе "Шериф". Майже одразу звідти вирвався пронизливий крик, що лунав, здавалося, на кілометри! Наш командир відділення Володимир Хемяк негайно скомандував: "Спершу рятувати людей!" Кинулися в приміщення і побачили страшну картину: біля бар-стійки лежала на землі обгоріла людина – одяг пошматований, все обвуглене – не можна навіть було визначити, чоловік це чи жінка! Тільки безперервні крики від шоку й болю. Ми удвох підняли й винесли людину на вулицю, де нею зайнялися лікарі. Потім витягли ще двох чоловіків із меншим ступенем опіків". У свою чергу Володимир Хемяк додає: цих людей врятувало те, що вони чомусь вийшли на задній дворик будівлі, і коли стався вибух, були трохи далі від епіцентру. "Ми не раз діяли у критичних умовах, – розказує рятувальник. – Але подібний вибух газу стався у нашій практиці вперше. Прикро, що людей у тому кафе і прилеглих закладах та будівлях попереджали про страшну небезпеку, але в "Шерифі" не просто проігнорували застереження, а ще й закрилися, аби міліція не змогла їх евакуювати у примусовому порядку! Будівлю ми загасили оперативно. А от щодо труби, то це нереально було зробити через загрозу повторного вихлопу газу", – розповідає командир.
Обидва пожежники зізнаються, що в таких випадках емоції відходять на другий план. Натомість потім приходить усвідомлення трагедії, і з тим доводиться жити... "Звикнути до людського горя та смертей нереально! – запевняє Володимир Хемяк. – І хоча не можна сказати, що нас щоночі мучать кошмари, але такі випадки, як цей, або, приміром, коли на трасі "Ужгород – Чоп" розбилися міліціонери, хочеться забути. Там узагалі все виглядало в десятки разів моторошніше, ніж нинішній вибух: тіла пошматовані, обгорілі, одну людину розірвало на шматки так, що доводилося збирати в радіусі 50 метрів частини тіла. Жах!"