Іван Попович: "Лише на сцені почуваюся у власній тарілці..."

"На телебаченні від мене вимагали 80 тисяч за один вихід найбільш рейтингової програми!"

– На прес-конференції ви згадували про те, що Закарпаття дає все менше й менше співочих талантів? У чому справа?

– Справа у закомерціалізованості вітчизняної естради. А також в орієнтованості на попсового слухача. Але знаєте, це самі телевізійники і радійники формують смаки громадян! Повірте, гарно стилізована народна чи авторська пісня, або телепрограма про співочі можливості регіонів може бути суперпопулярною! За прикладами далеко ходити не треба. На "Першому Національному" організував телепередачу "На гостину до Івана Поповича". Робив усе на ентузіазмі, адже на власному авторитеті запрошував відомих людей, зйомки відбувалися на його дачі, годував за свій кошт велику знімальну групу... Через кілька випусків програма стала найбільш рейтинговою на каналі! Але це комусь не сподобалося. Генеральний продюсер викликав мене на килим і червоніючи проказав, що аби програма виходила далі, мені треба щомісяця платити... 80 тисяч грн.! Я спитав, як він це собі уявляє. Мені що – дзвонити, приміром, нашому пісенному метру Дмитру Гнатюку і казати: "Привіт, запрошую тебе на програму, але не забудь 20 тисяч грн.?.." (Бо на місяць виходили 4 випуски з різними гостями).  

– Як покращити ситуацію із популяризацією пісні та віднайденням талантів?

– Якраз потрібно проводити більше таких фестивалів, який ми відновили на Іршавщині ("Іван Попович збирає таланти") або який колись був у Мукачеві ("Над Латорицею"). Про це я детально розповідав на прес-конференції. По всьому краї треба відроджувати такі пісенні конкурси – тоді матимемо шанси частіше знаходити самородки. Вони є, впевнений!

– А чим мотивувати юних співаків, адже нині без великих грошей пробитися майже неможливо...

– Якщо в журі конкурсу не глупі люди – вони помітять і допоможуть юному таланту! Я, до прикладу, одразу беру таких на замітку, переслуховую, раджу, як покращити здібності, направляю в потрібне русло тощо. А далі, залежно від хисту та специфіки вокалу, допомагаю влаштувати цю дитину в Київський державний коледж естради, інститут Глієра або ж в університет культури до Поплавського.

Із фестивалю в Осії реально зробити Юрмалу

– Конкурси молодих талантів часто залишаються на містечковому рівні. Чи реально зробити з Осіївського фестивалю щось більше?

– В ідеалі, якщо районна влада так добре підтримуватиме ці починання й надалі, якщо активно підключиться ще й обласна – за 4-5 років цей форум молодих виконавців може вийти на солідний міжнародний рівень не гірший за Юрмалу. Я ж зі свого боку зроблю все можливе, аби популяризувати захід. Якщо буде в цьому потреба – будь-кого з українського шоу-бізнесу можу запросити сюди. От Катя Бужинська – нині затребувана співачка – одразу заявила: "Якщо треба буде – приїду до Осою й відпрацюю навіть безплатно". Втім цього року для нас головними є організаційні моменти. Показати, що не для галочки проводимо, що забезпечуємо відповідні умови, що переможці матимуть змогу засвітитися на серйознішому рівні. До того ж відео заключного концерту в Осої плануємо випустити окремим диском, де з одного боку буде бренд "Іван Попович збирає таланти", а з іншого – вказано всіх переможців та учасників фестивалю. І нехай цей диск розійдеться лише у вузьких мистецьких колах та поміж діаспори – це вже буде великий поштовх для запрошення цих виконавців на концерти, для збільшення їхньої професійної ваги.

– До речі, складається враження, що автентична українська авторська пісня цікавіша діаспорі, ніж мешканцям України...

– Не згоден. Українська пісня потрібна передовсім тут. І якщо вона звучить на радіо та телебаченні – то така естрада популярна! Згадайте хоча б, як починався канал М2 чи "Радіо Київ"! Але біда в тому, що "продюсери" просувають своїх "співаків" і забивають цим ефір. Звичайно, що канали зацікавлені, аби їм "відстьогували" за те, щоб псевдо-шлягер крутився в ефірі. А справді українське й талановите опиняється на задвірках... 

– У вас багато іпостасей: і співак, і організатор, і викладач. У якій з них функціонувати найкомфортніше? Від чого справді кайфуєте?

– Ну, щодо "кайфу", як ви кажете, то, безумовно, це сцена. Я багато чого перепробував, і навіть у бізнес ліз (гроші куди не вкладав – усе пропадало!). Та лише на сцені почуваюся у власній тарілці. Концерт заряджає мене енергією на нові звершення.

Можу виступати годинами три дні підряд!

– Скільки концертів маєте протягом року?

– Повноцінних – 3-4 щомісяця. Адже лише мінімум 45-хвилинний виступ вважаю концертом. Те, що решта – забавки! Мені дуже пощастило, адже пам'ять маю відмінну – репертуар із понад 500 пісень (близько 100 – авторські) досі знаю досконало! Крім того, у свої 62 можу три дні поспіль працювати – кожного дня давати цілком нову програму. Американці мене ще в молодості назвали "місьє 6 тисяч вольт", бо я співав і активно "скакав" по сцені на з'їзді ООН у Нью-Йорку... 

– Де б хотіли ще поконцертувати і який виступ запам'ятався найбільше?

– Я поїздив чимало по світу. Легше сказати, де не був. От дуже хочу ще виступити... в Китаї: там у мене багато друзів, які кажуть, що публіка б сприйняла – вона загалом дуже приязна. А от щодо специфічних концертів, то ще за Союзу поїхав із оркестром "Львівська ватра" до Індії. В Калькутті на стадіоні зібралися тисячі людей, і ми викликали фурор!

– Водночас сцена відбирає чимало сил: адже ви співаєте переважно наживо, та й вік уже поважний... Як підтримуєте форму?

– Допомагає чітко налагоджений режим дня. Зранку прокидаюся близько сьомої. Обов'язково – пробіжка 30 хвилин, іноді з двома власними вівчарками. Далі – вмикаю у басейні функцію "проти течії" й інтенсивно плаваю хвилин сорок пять. Причому ловлю себе на думці, що згадую, як плавав у Тисі... Після цього снідаю вівсяною кашею та їду до столиці-мурашника на роботу. І якщо немає виступів – намагаюся чимшвидше (до 17.30) повернутися до заміського будиночка. По-перше, аби в затори не потрапити, по-друге, аби попоратися по хаті: доглянути кроликів, погуляти узліссям, поплавати перед сном.

– Незважаючи на відмінно вибудуваний побут на Київщині, ви все одно кажете, що життя там – як в еміграції...

– Це не лукавство! Я коли гуляю тамтешнім лісом – ясно відчуваю, що не вистачає мені для повного щастя повітря рідної Іршавщини. Тому дуже часто їду на Закарпаття: іду в гори біля Осою, миюся в гірських потоках.

– Ще одна іпостась кожної людини – піклування про дітей. Ваша донька також пробує себе у ролі співачки...

– У свій час пояснив Соломійці: у нашій професії треба бути найкращим, бо в результаті станеш ніким... До академії естради її б охоче прийняли, адже має голос і талант виконавиці. Втім я не хотів, аби її вічно сприймали як доньку Поповича. Тому порадив здобути професію (вона закінчує юрфак у Львові), а співи залишити для душі. Соломія нині мешкає у Львові, продовжує вправлятися, але я не хочу, аби було так, як у доньок відомих людей. От прийшла мені вчора СМС від організаторів одного з популярних співочих шоу на 1+1: "Хочете, щоб ваша донька взяла участь у нашому шоу – зателефонуйте!" І це лише квіточки: точно знаю – на таких шоу, аби пройти до прямого ефіру, потрібно кілька тисяч доларів, у фінал – взагалі десятки тисяч. І всі про це говорять у мистецьких колах, не соромляться й не ховаються...

– І наостанок, розкажіть кілька кумедних життєвих історій від Івана Поповича.

– Завжди розповідаю два випадки. До мене підійшов одного разу після концерту чоловік років 40-45 і подякував за те, що я 15 років тому... не зміг приїхати на концерт до Прилук. Справа в тому, що він придбав квиток, а я не виступав. Здаючи білет, чоловік познайомився з дівчиною, яка стала його дружиною, у них щаслива сім'я з дітьми. Тож навіть моя відсутність пішла на користь! Інший випадок – коли ми мали їхати поїздом із гумористом Анатолієм Паламаренком. Нам купили плацкартні квитки, а я хотів домовитися із провідником, мовляв, тут заслужений гуморист Паламаренко, я – народний артист Попович, не гоже нам із циганами в плацкарті... А той був дуже напідпитку, тож зупинив начальника поїзда й каже: "Тут артісти в купе просяться: клоун Попов і ще якийсь х..." Паламаренко досі використовує це у своїх виступах, мовляв, добре Поповичу – він хоч клоун, а я взагалі "якийсь х..."

Теги: Попович, концерт, естрада

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати