Закарпаття відзначило 100-річчя від дня народження вченого, краєзнавця Володимира Неточаєва

Володимир народився 27 червня 1911 року в Києві. Він був позашлюбною дитиною земського лікаря Катерини Неточаєвої. Через два роки вона померла від тифу і вихованням внука займалася бабуся. У 7 років він потрапив у родину дядька Дмитра. Це дуже не сподобалося тітці, яка систематично лупцювала дитину. Довелося від родичів втікати і протягом п'яти років бути пастушком у заможних селян навколишніх сіл.

Світлими в долі Володимира були 1925–1928 роки, коли він перебував у дитячому будинку (м. Вінниця, м. Тиврово). Тут мав дах над головою, їжу і можливість відвідувати школу. Згодом поступив у Вороновицький технікум механізації сільського господарства і після його закінчення у 1932 році працював механіком з ремонту тракторів різних МТС Вінницької області. Паралельно закінчив 10-й клас Вінницької середньої школи для дорослих.

У 1938 році без вступних іспитів був зарахований студентом історичного факультету Київського держуніверситету. До початку Великої Вітчизняної війни закінчив три курси. Напад фашистської Німеччини на СРСР зруйнував плани мільйонів людей, серед яких був і Володимир Неточаєв. Однак він не відмовився від мрії стати дипломованим істориком (цьому сприяло й те, що ще у 1938 році із-за проблем із зором він був знятий з військового обліку). У серпні 1942 року він склав деріспити в Об'єднаному Українському університеті і одержав диплом з відзнакою. Після закінчення вишу деякий час викладав історію в Кзил-Ординській середній школі (Казахстан), а в жовтні 1942 року став аспірантом вищеназваного університету.

Однак уже в лютому 1943 року В.Неточаєва поновили на військовому обліку, а у липні того ж року мобілізували до лав діючої армії. Брав участь у визволенні Білорусії, Польщі, Німеччини. За добросовісне виконання своїх обов'язків, що проявилося у забезпеченні надійного радіозв'язку між окремими військовими підрозділами, нагороджений 4 медалями – "За відвагу", "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.", "За взяття Берліна", "За визволення Варшави".

Після демобілізації з армії поновився в аспірантурі Київського університету, яку закінчив у 1947 році. Після чого рік пропрацював на посаді асистента кафедри історії України цього вишу. У вересні 1948 року був переведений на роботу в Ужгородський державний (тепер національний) університет, де працював старшим викладачем (1948-1953) та доцентом (1953-1961) кафедри історії СРСР. У серпні 1961 року звільнений із займаної посади "як необраний за конкурсом". Після чого перейшов на роботу в Закарпатську обласну бібліотеку, де працював бібліографом (1961–1968), а останній, 1968, рік – старшим бібліографом.

Якщо говорити про наукові здобутки Володимира Неточаєва, то слід сказати, що його доробок у кількісному вимірі є невеликим, але вирізняється високою науковою сумлінністю дослідника. Основна наукова проблема, роботу над якою він розпочав будучи аспірантом, – це селянський рух на українських землях кінця XVI – першої чверті XVII ст.

Під керівництвом наукового керівника професора М.Петровського молодий науковець глибоко розкрив низку актуальних проблем, а саме:
1) виділив особливості розвитку феодально-кріпосницьких відносин в окремих українських землях (Галичина, Волинь, Поділля, Київщина, Брацлавщина, Чернігово-Сіверщина і Лівобережжя);
2) охарактеризував стани і класи на українських землях у досліджуваний період;
3) показав форми антифеодальної боротьби селянства у зазначений час. При цьому звернув увагу на соціальну диференціацію серед повсталих, що дуже часто призводила їх до розколу та поразок.

Додамо, що кандидатську дисертацію В. Неточаєв захистив 16 травня 1952 року. Але науковий ступінь кандидата історичних наук був йому присуджений тільки 8 червня 1953 року, що могло свідчити про те, що Неточаєв став "чужим" серед своїх.

Зазначимо, що проблеми із захистом кандидатської дисертації не відбили у колеги бажання займатися наукою. У нових публікаціях автор розкриває наступні питання: територія, населення і міста Закарпаття у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.; колоніальна політика угорського уряду; формування робітничого класу; посилення боротьби закарпатських трудящих під впливом першої російської революції; Закарпаття в роки Першої світової війни; діяльність Рад на Закарпатті у 1919 році та ін. В одній із заяв В. Неточаєв згадував, що значну допомогу в наукових пошуках йому надає доцент М.Лелекач, а сам він інтенсивно вивчає угорську і чеську мови. Тут же зазначав, що докторську дисертацію завершить у визначений термін (мова йшла, очевидно, про 1960 рік). Але саме цього найбільше боявся завідувач кафедри Я.Чубуков. Він вбачав у Неточаєві сильного конкурента, хоча той ніколи не прагнув керівних посад.

Доноси, наклепи і безпідставні звинувачення розпочалися з новою силою. Серед головних "звинувачень" були такі: із змісту статей "не видно політичного обличчя автора", "під ними може підписатися навіть представник буржуазії", "автор виправдовує і вихваляє Бращайків (учасників національно-визвольних змагань закарпатців у 1930-х роках. – М.О.)". Завідувач кафедри "зробив" висновок, що "Неточаєв не лише наклепник, шантажист, але й виношує певні провокаційні задуми і, певно, перебуває у змові з ворожими елементами", "у Неточаєва склалася система антипартійних поглядів і ... він випадкова людина у нашій партії". Зрозуміло, після цього думати про захист докторської дисертації було нереально. І, як уже було сказано, Володимир Іванович змушений був залишити університет і стати бібліографом.

В. Неточаєв зазнавав переслідувань не тільки як науковець, але й як педагог вищої школи. Незважаючи на те, що він на високому фаховому рівні викладав нормативні курси "Історія України", "Історіографія" і "Джерелознавство" його постійно повчали знавці "Короткого курсу ВКП (б)". Проблеми почалися у 1951 – 1952 навчальному році, коли йому висунули претензії до викладу теми "Визвольна війна українського народу 1648 – 1654 років і возз'єднання України з Росією". Інші "звинувачення": "глибоко не вникає в життя [академічної] групи..., не знає життя і інтересів ...дружнього бойового активу... Не перебудував своєї роботи... і після того, коли була уже викрита і засуджена ворожа діяльність Кушніра..., а також неправильна поведінка з боку деяких студентів цього (п'ятого. – М.О.) курсу". Наслідком постійних цькувань стало те, що прекрасний педагог, який вкладав душу у навчально-виховний процес, для якого студенти були наче рідними дітьми (своєї сім'ї не мав) не був обраний за конкурсом на займану посаду і фактично вигнаний з університету.

Коротко торкнемося роботи В.Неточаєва в обласній бібліотеці (нині – ЗОУНБ ім.Ф.Потушняка). Він поводився спокійно, толерантно, гідно. Любив і поважав колег. Перебуваючи на посаді бібліографа, добросовісно виконував покладені на нього обов'язки Чимало зробив у плані поповнення краєзнавчого каталогу. Крім того, був укладачем (чи співукладачем) низки бібліографічних видань. Підкреслимо, що в усіх людей, котрі працювали з Володимиром Івановичем, збереглися про нього тільки найкращі спогади.
31 грудня 1968 року перестало битися натруджене серце сумлінного вченого і педагога вищої школи, високопорядної Людини – Володимира Івановича Неточаєва. На його долю випало чимало випробувань, які переслідували його від народження і до самої смерті. У цій нерівній боротьбі він вижив, не зламався, зберіг найкращі людські якості. За це й заслужив вічну пам'ять.

Теги: Неточаєв, краєзнавець, вчений, митець

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати