24 червня о 16.00 год. у м. Ужгород, пл. Жупанатська, 3, у великому залі Закарпатського обласного художнього музею ім. Йосипа Бокшая відбудеться Ювілейна ретроспективна виставка, присвячена 60 – річчю з дня народження Василя Брензович, Заслуженого художника України, члена Національної спілки народних митців України, голови Об''єднання професійних художників м. Ужгорода, члена Спілки незалежних художників КЕТ ім. А. Кашшая.
Свої перші кроки в царині образотворчого мистецтва Василь Михайлович зробив у ранньому дитинстві. Нестримна тяга до святого малярства була розбуджена у хлопчика батьком-лісником, який свій край – Великоберезнянщину любив і шанував.
Бажання перетворити навколишню дійсність у художню реальність, тяга до "святого" малярства привели Василя до Ужгородського художнього училища, яке він закінчив у 1975 році.
Твори митця прозорі, як кришталева джерельна водо гір, за колоритом, класичні за композиційною побудовою є продовженням традицій закарпатської школи живопису. Наповненні сонцем і світлом, чистим і свіжим повітрям Карпатських гір вони призначені не тільки для очей, а й для розуму і почуттів.
Сам художник – випромінює тільки добро, спокій і безмежну закоханість у мистецтво. Ця закоханість є головною силою його життя. Він непосидючий, постійно в русі, постійно в експерименті. Вищі сили створюють рівновагу в житті – за невтомну працю Бог дає щось вище – вміння бачити красу і цю красу доводити людям. Це найвище щастя для митця.
Сьогодні картини Василя Брензовича знаходяться в музеях та приватних колекціях як України, так близького і дальнього зарубіжжя. Василь Михайлович одночасно працює в жанрі іконопису та художньої обробки дерева. З 1974 року активно виставляється на обласних, республіканських і міжнародних виставках.
Природа як головна героїня образного світу Василя Брензовича завжди чуттєва до настрою пір року і є продовженням душевних порухів людини. Вона то сіє усмішки в відтінках жовто-гарячої палітри ("Дорога на Апицьку"), то з надією вбирається в цвіт весни ("Наречена", "Стой цвіте"), то в багрових фарбах осені запалює свої крони ("Поважні буки"), а у своїх гущавинах зберігає цілющу прохолоду гірського потоку ("Ізумрудний ліс") і тягнеться до висот гірської чистоти ("Під небом", "Красія"), щоб там здобути відповідь на сакральне запитання: "Що є життя"?