Під'їжджаємо в Середнє. При дорозі, що прямує в село Анталовці, височить двоповерхова, щойно відремонтована будівля. Сторож веде у цех, що на другому поверсі. Відкриваються двері і... два ряди машинок, у повітрі парує терпкий запах клею, гуркіт машинок боляче слухати. Але все це з незвички. Розмова з майстрами Ларисою Марущак та Любов'ю Адамчо проходила під супровід ритмічних ударів молотка та гуркіт потужних машинок.
«У цей будинок ми перебралися ще минулого року, - розповідає Любов Адамчо, - колишня будівля промкомбінату виглядає саме так після капітального ремонту. Щодня з восьмої ранку до п'ятої вечора, з годинною перервою на обід, двадцять швачок виконують свою роботу. Колектив переважно молодіжний. Звісно не всі з Середнього. Деякі доїжджають і з Худльова, Анталовець, Ляхівців, Андріївки. Шиємо заготовки верху взуття з натуральної шкіри на експорт. Ще у минулому місяці шили на замовлення угорських взуттєвиків верхи кросівок. Вже тиждень, як працюємо з новими моделями зимових жіночих чобітків та черевиків, які експортуватимуть до Італії». Через хвилин двадцять нашої розмови вже і машинки не заважають, і до запаху клею звикаєш.
«Важка наша робота, - розповідає Лариса Марущак.- Майже тиждень проходить апробацію нова модель жіночих чобітків. Йде важкувато, бо кожна операція для наших майстринь — нова. Але це лише на перших порах. Стосовно заробітків, то це залежить від складності операції, якості пошиття, та встановленої норми. В середньому кожна заробляє 600-700 гривень, і це не межа. Звичайно, завжди хочеться трохи більше. Але гендиректор філії Вардан Товмасян поки нам цього не обіцяє».
На цьому наша розмова скінчилася. А восени італійські сеньйорити зможуть оцінити якість черевиків, верхи до яких пошили майстрині з Середнього. Тож у середнянських швачок нині одне завдання — випередити на світовому ринку знамениту фірму «Монарх».
Тетяна ПАВЛОВА, "Вісті Ужгородщини"
24 квітня 2007р.
Теги: