Зі щедрим оберемком народної мудрості. Фольклористові Іванові Хланті виповнюється 70

Іван Хланта – кандидат філологічних наук, фольклорист, літературознавець, бібліограф, етнограф, мистецтвознавець. Лауреат Всеукраїнської премії імені Володимира Антоновича (1997), літературної премії імені Івана Франка всеукраїнського об'єднання "Письменники Бойківщини" (2005), переможець фольклорно-етнографічного конкурсу ім. М.Зубрицького, заслужений діяч мистецтв України (2004). Його ім'я вписане в Почесну Книгу-альманах "Золотий фонд Бойківщини".

Народився Іван Хланта на самий Великдень 1941 року у селі Копашнево Хустського району у багатодітній селянській сім'ї. З раннього дитинства і на все життя він полюбив народну пісню, казку, колядку. Ще з сьомого класу розпочав записувати казки та коломийки, а під кінець навчального року вже мав кілька заповнених зошитів. Пригадує, що лише від старшої своєї сестри Христини він записав близько двохсот коломийок, більше десяти казок. Сестра гарно співала, цікаво розповідала народні казки. Цих талантів не був позбавлений і малий Іванко. На шкільному конкурсі на кращого оповідача закарпатських казок переможцем став учень сьомого класу Іван Хланта за розповідь твору "Казка про трьох мисливців". Його нагородили дипломом конкурсу та цінним подарунком. Відтоді у школі його стали називати "Наш казкар".

Незважаючи на скрутне матеріальне становище сім'ї, необхідність на ґаздівстві молодих здорових рук, батьки вирішують дати можливість синові продовжити навчання у Драгівській середній школі, зважаючи на його жадобу до знань та неабиякі здібності. Там він займається своєю улюбленою справою, записує коломийки і казки, описує звичаї односельців. Тоді ж пробує писати й вірші. Вчитель школи, керівник літературного гуртка Марія Шпилька була першим його літературним критиком. Можливо, саме вона визначила його подальший життєвий і творчий шлях. Її підтримка, як пригадує Іван Хланта, додала охоти писати, вчитися. Не без її участі дев'ятикласник І.Хланта стає членом районного літературного об'єднання під головуванням поета Миколи Рішка. Доля зводить його з відомими нині письменниками. Серед них Юрій Керекеш, Юрій Шкробинець, Олександр Маркуш та інші. З їх уст школяр отримав благословення на літературну працю. Вони конкретно спрямували його енергію і талант у потрібне русло. Згодом на літературній сторінці районної газети з'явився його перший вірш. Пізніше поезії І.Хланти друкувалися у збірниках учнівської молоді "Зірочка" (Ужгород, 1959) та "Творчість молодих" (Київ, 1961). Драгівську середню школу хлопчина закінчив зі срібною медаллю, а директор школи Тихон Пристая пророкував йому світле майбутнє в науці. І не помилився. У серпні 1959 року юнак успішно склав вступні іспити на українське відділення філологічного факультету Ужгородського державного університету. Там почав відвідувати літературну студію, якою керував професор Петро Пономарьов, а згодом – доцент Павло Лісовий, який і помітив у студента неабиякий інтерес до народної творчості і розкрив талант фольклориста. Закінчивши університет, вступає в аспірантуру в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім.М.Т.Рильського Академії наук України. З 1976 року кандидат філологічних наук. Захистив кандидатську дисертацію на тему "Українська соціально-побутова казка". Її успішний захист відкрив шлях ученому до праці в Ужгородському державному університеті на кафедрі української літератури.

Але визначальна сторінка біографії Івана Хланти позначена у першу чергу його науковим доробком, який охоплює невтомні пошуки суб'єктів фольклору, запис кращих його зразків, упорядкування, видання збірників казок, легенд, пісень.  У його доробку значиться понад 80 окремих книжкових видань, а ще – понад тисячу найрізноманітніших публікацій у галузі літератури, фольклористики та мистецтвознавства. Він автор кількох ґрунтовних монографічних видань "Тернистий шлях до храму" (1994. Серія "Літературні портрети письменників Закарпаття"), "До джерел" (1994 – фольклористичні статті), "Пісня над Карпатами" (1994 – про Державний заслужений Закарпатський народний хор) та інші.

Справжнім подвигом можна назвати фундаментальну працю Івана Хланти – "Літературне Закарпаття у ХХ столітті" (1995, 968 с.). Як відзначив доктор філологічних наук Микола Зимомря "...такого типу видання немає жодний регіон України. Фактично можна б вести бесіду про самобутню енциклопедію крізь призму літературного краєзнавства". Високу оцінку збірнику дав академік Національної академії наук, директор Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України Микола Жулинський, який зауважив, що збірник "Літературне Закарпаття у ХХ столітті" "є для дослідників літератури, працівників бібліотек, для книголюбів, учителів унікальним помічником. Ви здійснили величезну роботу: короткі, концентровані (бо є характеристики творів, діяльності письменника) літпортрети та література про життя і творчість роблять їх важливим джерелом осягнення літературного процесу". А поет Петро Скунць, лауреат Національної премії України ім.Т.Г.Шевченка писав: "...Його книга "Літературне Закарпаття у ХХ столітті" є поки що єдиним посібником, де зафіксовано все, створене на Закарпатті, на порозі нового тисячоліття. Без поділу на "обранців долі" і таких собі прохідних імен".

Зібраний у довіднику бібліографічний матеріал вражає своєю виваженою документальністю, багатством уведених до наукового обігу маловідомих або й зовсім невідомих джерел. Нині це видання, без сумніву, входить до основного фонду праць, присвячених вивченню культури українців Закарпаття. Позитивні відгуки на книжку написали письменник Роман Качурівський, кандидати філологічних наук Сергій Панько (Будапешт), Мирослав Мороз, доктори філологічних наук Микола Кодак, Володимир Качкан, Василь Марко та інші відомі науковці та письменники.
Потрібно відзначити книжку "Пісня над Карпатами". У монографії хронологічно, з точки зору історії викладено факти й події становлення Державного заслуженого Закарпатського народного хору. Книга побудована на архівних документах, історичних записах, спогадах, мемуарах. І.Хланті вдалося передати відчуття стану культури, атмосферу життя хору за півстоліття його діяльності. Автор згадує провідних артистів хору, говорить про конкретний вклад кожного з них.

Учений написав та опублікував нариси життя і творчості Дмитра Вакарова, Юрія Керекеша, Дмитра Кешелі, Семена Панька, Петра Угляренка, Василя Вовчка та ін., а також ґрунтовні рецензії на книги літературознавців і фольклористів, збірники народнопоетичної творчості. Окремими виданнями вийшли упорядковані ним фольклористичні книги "Народні пісні в записах Панаса Мирного та Івана Білика" (1977), "Правда і Кривда" (1981), "Казки Карпат" (1988, 1990), "Над вертепом звізда ясна..." (1990), "Розумниця" (1992), "Мамине серце" (1993) та багато інших. На особливу увагу заслуговує збірка закарпатських народних казок "Дарунки груші", записаних фольклористом у різних районах області протягом десятиліть. Туди увійшли найкращі зразки відомих казкарів, зокрема Ю.Баняса з села Бороняво Хустського району, Д.Юрика з села Вучкове Міжгірського району.

Характеризуючи фольклориста, доктор філологічних наук Микола Зимомря пише: "Про що не писав би Іван Хланта, повсюди він як дослідник тяжіє до факту, до первісного джерела. Мовиться про вченого-документаліста. Таким чином, ота документалістика і є визначальною домінантою всього творчого доробку обдарованого науковця".

За роки творчої роботи його наукові статті з фольклористики і літературознавства друкувалися у збірниках "Українське літературознавство", "Слов'янське літературознавство і фольклористика", "Українські Карпати", журналах "Народна творчість та етнографія", "Жовтень", "Українська мова та література в школі" та інших наукових виданнях, а також у республіканських та обласних газетах.

Неабияка заслуга науковця і у записуванні, вивченні та публікації духовних пісень. Іван Хланта видав унікальні збірники: "Богородичні пісні" (2003), "Покаянні та похоронні пісні" (2007), а також фундаментальну книгу "Співайте Богові нашому, співайте" (2008), в якій уміщено понад 560 текстів з нотами.

У 2009 році вийшла друком книга "Народні пісні українців Банату (Румунія), що стала результатом творчої поїздки фольклориста на запрошення Союзу українців Румунії. За шість тижнів перебування в українських селах Банату І.Хланта записав понад 700 пісень різних жанрів і до 2000 коломийок.

Недаремно журналіст і краєзнавець Іван Губаль присвятив Іванові Хланті художньо-документальну повість "Володар мудрості народної" (2004), у якій детально описав життя і творчість відомого вченого-фольклориста, створив його достовірний портрет, розкрив світогляд, що базується на засадах християнської моралі і гуманізму. 

Поле творчих зацікавлень науковця дуже широке. Багато сил і часу він віддає громадській діяльності, часто зустрічається з учнями, вчителями шкіл, студентами середніх та вищих навчальних закладів нашого краю, читаючи лекції, знайомить молодь з народною культурою, популяризує її.

У 2005 році у культурному житті не тільки Копашнова, але й Хустщини та Закарпаття відбулася важлива подія – відкриття Крайового музею літератури, фольклору та мистецтва.  Його створення у рідному селі ініціював Іван Хланта і підтримав директор школи Петро  Прилипко разом із педагогічним колективом.  Фольклорист безкорисливо передав значну частину зі свого колекційного зібрання. А це майже 2000 книг письменників Закарпаття, фольклорні видання, література про Карпатську Україну. У музеї представлено понад 3000 експонатів, і що важливо, їхня кількість постійно збільшується. Колекція І.Хланти стала музейним надбанням і тепер вона служить людям. На часі відкриття картинної галереї, до якої увійдуть роботи закарпатських художників як професійних, так і самодіяльних.

Іван Хланта – сумлінний науковець, збирач, дослідник нетлінних народних скарбів, рівного якому в Україні на сьогодні мало. Він твердо і впевнено стоїть на державотворчих засадах, закликає нас повернутися до своєї історичної пам'яті, зберегти духовну спадщину, те минуле, без якого немає майбутнього. Бо народ, який з якихось причин перестає живитися соками своєї історії, своєї самобутньої духовності, практично прирікається на загибель. Він щиро радіє, коли бачить живі національні традиції, звичаї і мріє, щоб повернулося народові оте прекрасне, незнищенне і вічне, що криє в собі народна пісня, казка, вишиванка. Іван Хланта переконаний: "Ми повинні сприймати життя передусім у духовних вимірах, християнській моралі, через культуру. Через духовність, право, загальнолюдські вартості пролягає наш шлях у майбутнє".

Своєю невтомною працею І.Хланта нагадує кращих наших фольклористів минулого – Миколу Костомарова, Володимира Антоновича, Володимира Гнатюка, Петра Лінтура... Знайдіть нині ще фольклориста з багажем у десятки книжок, з аргументованим авторським вступом, аналізом. Кандидат філологічних наук Борис Галас справедливо відзначив: "Закоханий у народну пісенну творчість він з рідкісним ентузіазмом фіксує і доносить до всіх нас, обставлених звідусіль децибелами чужої "попси", справжні духовні скарби, немала частина яких навіки загубилася б у лабетах – лабіринтах Простору і Часу, якби їх не помітив і не оцінив І.В.Хланта".

Навіть нині, розмінявши восьмий десяток літ, учений не спочиває на лаврах, а продовжує системно і наполегливо працювати на нині фольклористики і літературознавства.

Володимир Мишанич, провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури, член Національної спілки журналістів України

Теги: Хланта, фольклор, ювілей

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати