- Що Ви читали останнім часом?
- Меню в мене досить різноманітне, але все, за браком ліпшого слова, робоче. Як усякий дисертант-філолог, я читаю навіть тоді, коли я не читаю, і тому питання "що я читаю зараз" для мене доволі абстрактне. Та все читаю – Дельоза і Гваттарі, Бруно Шульца, Вальтера Беньяміна, Асю Джебар, Роберто Боланьо, Маріам Петросян, Сезара Аіру, Антоніо Лобо Антунеша. Я взагалі плавати люблю більше, ніж читати, і саме тому, що це необовязково.
Повертаючись до книжок – я дуже шаную Дж. М. Коутзі (його ще транслітерують як Кутзее або транскрибують як Кьотсе, але, по-моєму, він Коутзі, принаймні тут усі так кажуть). Для мене він – один із найкращих на сьогодні письменників англомовного світу. Це, звісно, моя дуже скромна і дуже особиста опінія. Я багато його книжок прочитала, і мені важко сказати, котра сподобалась більше. Ось зараз читаю "Літо". Це його вигадана біографія, тобто біографія Дж. М. Коутзі, але не нобеліанта, визнаного у світі, а такого собі південноафриканського невдахи, невдахи в усіх сенсах – від особистого до історичного. Білошкіра людина у Південній Африці – це історичний невдаха. Коутзі не можна читати "запоєм", принаймні, у мене не виходить - пише він лаконічно і позірно сухо, але прочитаєш так сторінок із тридцять і відчуваєш, що зараз або розридаєшся, або тобі порве нутрощі. І відкладаєш книжку. Чи я би рекомендувала Коутзі? Залежно кому. Якщо людина має письменницькі нахили, тоді однозначно так, бо в Коутзі можна багато навчитися.
Ось нещодавно відкрила для себе Річарда Фленегана. "Гульдова книга риб". Це історія Тасманії, але не та, котру розміщують у туристичних довідниках, а справжня, забута – історія тюрми, колонії для злочинців і взагалі колонії. Коли читаєш, то думаєш, що це просто сюрреалізм, вигадка – бо там є і вигадка, – але переважно це правда. Розповідь ведеться від першої особи, в´язня, такого собі художника-самоука Гульда, котрий малює риб. Спершу роман мене дратував, я люблю, як я вже сказала поверхом вище, речі лаконічні, а у Фленегана стиль зовсім інший, декоративніший. Десь віддалено нагадує "Трістрама Шенді", але не в сенсі наслідування, а в сенсі гри. А потім захопило. Це дуже смішний і дуже трагічний роман, і, по суті, дуже філософський – критика Просвітництва і західної цивілізації взагалі. Особливо дісталося Вольтеру.
- Які книжки можете порадити для читання іншим?
- Мене часто питають, що б я порекомендувала почитати, але хіба вгадаєш, кому що сподобається? Ось привозила мамі Коутзі, "Безчестя", вона любить серйозну літературу і читає англійською,– а їй воно щось не дуже. До того ж, я помітила за собою таку річ: я читаю або дуже вишукану літературу, в усіх відношеннях якісну, повчальну і гідну високих нагород, або знаходжу собі якийсь роман про зомбі чи там голлівудських дружин. У першому випадку я-снобка презирливо поглядає на мене-плебейку, у другому випадку я-плебейка регоче з мене-снобки; рівновагу підтримано, можна наплювати на книжки і піти, нарешті, в басейн.
Нормальний гетеросексуальний хлопець 2011-09-03 / 15:15:00
Якщо звичайна нормальна людина, не байдужа до гарного слова, ознайомиться з численними інтервю, коментарями та статтями Луцишиної, у неї (нормальної людини) може виникнути ілюзія, що пані Оксана є мало не новітньою літературною мессією. Скільки в цих тирадах термінології, хитровиє... них наворотів!?. Все значно простіше. Луцишина - феминістка, а феминістки - це лесбіянки, а лесбіянки - це дегенератки, себто божевільні... Усе значно простіше, ніж гадають відзомбовані "сучасною літературою" профани... Рекомендація: читати Григорія Климова і тоді усе встане на свої місця.