У прес-центрі «Закарпаття» презентували книгу Ярослава Ороса «Триликий Ной» (АУДІО)

KK 2011-04-19 / 00:20:00
Оросе - не переживайте...якби Кришенику не сподобалась ваша 'файна' книжечка, він ніколи б так багато уваги не стратив на неї...добре чути що вас у дома так гарно прийняли...Многая вам літ!

ярослав орос 2011-04-18 / 23:34:00
хотів щось відповісти розумне панові кришеникові, то й не вийшло... пишеш одне, а тут твердять зовсім інше... ох, і народ нині повалив... ліпше, оросе, мовчи... "вумні" повстали... хоч, дурню, усрися...
я так думаю...

2011-04-18 / 23:28:00
Може б прочитати обидві книжки ще раз і відтак уважніше розпробувати їх справжній смак?

я зна*... може й справді Вам слід ще раз прочитати саме "триликого ноя"...

мудрий ви пане кришеник... ваші порівняння надто глибокі, тільки, на жаль, не сягають глибокого дна...

мені так видається...

даруйте за щирість...

Кришеник 2011-04-18 / 20:48:00
Мабуть, з цим я не до кінця розібрався. Тому не варто сприймати надто серйозно все нижче мною написане. Почну з того, що в минулі вихідні зі сласним задоволенням спожив дві геть різні, але насправді файні книжки: спершу вдовольнився усмак “Триликим Ноєм” від Ярослава Ороса, а потім у додачу глитнув одним ковтком “Вічника” Мирослава Дочинця. Саме спожиття сповнапорційних і аж ніяк не гот-догової якості літературних творів відбулося для мене в ненаситному темпі завсідника ресторанної мережі швидкої їжі. Смак тих страв припав мені до душі. Але ж відбулося й інше – з нестримної тої обжерливості зостався мені не зовсім виразний, побіжно непевний післясмак (від рецепторів, що на кінці язика).
Перші сторінок двадцять з Оросової хроніки міжчасся – захоплива радість від тексту. У відчуттях зовсім схоже на те, чим насолоджувався у В. Домонтовича. Навіть зображений автором сучасний Київ чимось невловно нагадував Місто, як його показано в “Докторі Серафікусі”. Згодом текст помалу мінявся, і тоді сторінки почали вбрати в себе, як мені здалося, дражливі сюжетно-словесні мерехтіння, добре знайомі з творів пізнього Вал. Шевчука. Можливо помилюся, тільки Орос сповна і не лишень дотично стикався з присутністю в українській літературі Майстра – і не лишень на початку своєї літературної кар’єри, як про те він говорить. Відтак у сьому читанні відчув на зубах дражливо-еротичний бароковий присмак Шевчукових стилізацій свобідного народного еросу. Але після кількох сюжетних закрутнів, у яких Орос “по-пост-модерністськи” вторив всякі надмірності зі словесними обіграваннями нестримних радостей плоті (як тут не згадати двох Юрків від укрсучліту – Винничука і Покальчука, які обсіяли цим добром вітчизняне літературне поле, то чого б після них потикатися туди і якого б ще зерна там сіяти іншим), як у триликому творі щось наче стопорнулося. Хай зрозуміє мене правильно автор, якого я поважаю як гарного літератора і гнучкого стиліста, але ті його тривалі еросливі вправляння дуже швидко почали нагадувати мені ремісничі вправи одного трагічного персонажа – “лицаря кохання” з фільму Федеріко Фелліні “Казанова” – з різними своїми зустрічами-ритуалами, коли жодним чином не зрозуміти, чи то в героя таке самоутвердження, чи вже хтось інший за його рахунок схоже самоутверджується.
Далі скажу про серйозне. Зо мною можуть не погодитися особливо затяті поціновувачі двох справді чудових творів Ороса і Дочинця, але в них здогадно присутня одна спільна риса, коли авторська вигадливість у веденні сюжетної лінії часом робиться гастрономічно надмірною. Гадаю також, що в характері зображених знатників та у відунських рисах облич головних героїв читаних мною книжок найкраще вгадуються знайомі риси цих по-особливому різних, але ж незвичайно талановитих і творчих людей.
Може б прочитати обидві книжки ще раз і відтак уважніше розпробувати їх справжній смак?

2011-04-18 / 16:24:00
Соррі, ваш криївочний "короткий курс..." - фальшивка, бо грецька назва ОРОСИ, латинська назва РУТЕНИ, слов’янська назва РУСИНИ вживалися задовго до приходу на нашу територію твоїх предків - тюрків (уважно подивися в дзеркало!)
А загалом Орос - гуморист, продовжує тему "українці - найдавніший народ, який приручив коня, винайшов колесо, і прочая, і прочая..."
не доходить в лоб - дає по потилиці!

сорри 2011-04-18 / 10:50:00
"Орос" означає "русин", "руський" в перекладі не з грецької, а з угорської і монгольської. Загалом - з тюркських мов. Скажімо, "росіянин" на казаську перекладається як "орысы"...

2011-04-18 / 10:02:00
А Орос (з грецької - Русин) - непоганий фантаст-гуморист: -"незабаром буде таке угрупування велике, яке буде називатится "Арійський простір" і головна державна мова буде українська, позаяк вона найдавніша в світі"...
:-) :-) :-)

М.Носа 2011-04-17 / 18:59:00
В попередньому коментарі прошу третє слово читати, як "неординарна".

М.Носа 2011-04-17 / 18:56:00

Гарна подія, неоритнарна особистість цей Ярослав Орос - київський закарпатець.


Добре, що Закарпаття вживу познайомилось із прозаїком. І все ж із аудіозвіту незрозуміло, чи можна познайомитись із творами в мережі (наразі там є лише фото книжок з короткими анотаціями і деякі рецензії) і коли письменник презентує свою творчість на Тячівщині.


Ваше запитання "Коли письменник презентує свою творчість на Тячівщині?" було задане наприкінці зустрічі і пан Ярослав на нього відповів так: "Коли запросять...")) Адмін

2090 2011-04-17 / 12:06:00
А як то його дружину хоть звати? І автор, і його модератор якось мляво про це сповістили.

луц 2011-04-16 / 16:51:00

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

Faust 2011-04-16 / 11:08:00
Це дуже добре, що закарпатській літеліті показали "живого Ороса", гадаю, що відвідувачі "Закарпаття онлайн" вже "натурально" будут знати хто такий пан Я.Орос. Хоча він уже давно "київський закарпатець",до сьогодні дома (в Закарпатті) його мало знали. Дякую файно пану Гаврошу, що витягнув пана Орорса "на люди"! Вони оба варті один одного - розумні, файні, гострі, сміливі і... талановиті. Але - дуже різні!