Вадим Лесич. Вибрані поезії. У пошуках «невидного, але відчутного обрію»

2010 року в Ужгородському видавниц­тві "Ґражда" відомий літературознавець, упорядник кількох фундаментальних анто­логій та збірок творів українських авторів, професор Тарас Салига започаткував серію книжок письменників-емігрантів "Розсипані перли". Першими в цій серії презентовано поетичні твори українського поета Вадима Лесича (Володимира Кіршака).

 

Книжка містить вибрані поезії з усіх збірок Вадима Лесича — від першої "Сонцеблиски", виданої у Львові 1930 року, до останньої — "Предметність нізвідкіль", ви­друкуваної в Нью-Йорку 1972 року. До неї також увійшла поема "Напередодні", дві частини якої датовано ще 1947 роком й уперше опубліковано в збірці "Поезії" (1954), а повністю вона побачила світ окремим виданням у Нью-Йорку лише 1960-го. Увінчує книжку вибраних поезій Вадима Лесича розділ "З нових поезій і давніших, неохоплених збірками". У ньому вміщено низку віршів, що не потрапили свого часу до окремих збірок, проте вони є цікавим мистецьким доробком поета. Книжка оздоблена багатьма цікавими світ­линами сучасників і соратників Вадима Ле­сича — Б.-І.Антонича, С.Гординського, І.Костецького, Ю.Лавріненка, Я.Гніздов-ського, В.Барки, Б.Бойчука, вміщує фото­копії обкладинок оригінальних збірок його поезій, виданих у різні часи.

 

Передмова до книжки — цікава й ґрун­товна стаття її упорядника — Тараса Са­лиги "І рими точені, і гармонійні строфи...", яка допомагає читачеві краще збагнути не­пересічний художній світ митця. Про Ва­дима Лесича як особистість, про його поетичний світ сказали багато і його сучас­ники, і наступники — нинішні дослідники літератури. Проте Лесич, як і будь-який творець, — відкритий для мистецького й літературознавчого пошуку, тому що його поезію, спрямовану в майбутнє, по-новому відкриває кожне наступне покоління чита­чів, знову й знову її осмислюють літерату­рознавці. А поціновувачі української поезії мають змогу відкривати нові глибини того духовного феномена, що має назву "художній світ Вадима Лесича".

 

Нагадаємо, поет почав друкувати свої твори з 1929 року під псевдонімами Яро­слав Ярий і Ярослав Дригинич. Його пуб­лікації з'являлися в газеті "Назустріч" (Львів), журналах "Ми" (Варшава), "Даж-бог", "Літературно-науковий вісник" (Львів). 1930 року у Львові вийшла книжка його поезій "Сонцеблиски", наступними були збірки "Відчиняю вікно" (Львів, 1932), "Різьблю віддаль" (Львів, 1935), що склали перший романтико-символічний етап у творчості поета.

 

Гострі критичні зауваження щодо мис­тецької вартості перших збірок змусили Вадима Лесича надовго полишити бажання друкуватися. Але як слушно зауважує Тарас Салига, "незважаючи, що ці збірки тогочасна галицька критика ґанджувала, все ж вони являли собою появу в літера­турі вельми непересічного таланту, для якого віршова традиція і модерн мирно співіснували"¹. Звичайно, є поети, талант яких одразу виблискує, як зірка, та є також поети, талант яких розвивається посту­пово, вишліфовуючись, як кожна нова грань діаманта, набираючи з кожним новим твором дедалі більшої бездоган­ності форми та змісту. Такою і є творчість Вадима Лесича. Тому перші збірки можна потрактувати лише як пошук того, що тепер по-справжньому називають непов­торним Лесичевим письмом, стилем, де гармонійно поєднуються традиційні і мо­дерні форми.

 

Після війни (до переїзду в 1948 році до США) Вадим Лесич перебував у таборах Ді-Пі в Німеччині (Новий Ульм, Цуффен-гаузен), належав до Мистецького Українського Руху, входив до групи "чле-нів-засновників" (Ю.Шерех) цієї організа­ції. Письменник брав участь у багатьох літературно-мистецьких заходах, публіку­вав статті, рецензії, поодинокі поезії, проте не видав жодної поетичної збірки. Вірші, написані протягом довоєнного і повоєн­ного періодів, поет розмістив послідовно в трьох збірках: "Ліричний зошит" (1953), "Поезії" (1954), "Розмова з батьком" (1957).

 

Після появи збірок "Ліричний зошит" та "Поезії" критика заговорила про нового Лесича, що немов заново ввійшов у літе­ратуру. Та чи настільки новий? Адже вже були до 18-літньої мовчанки такі поезії, як "Причинний Рембо", "Роздалля", "Вістря серця", які вже тоді засвідчили непересіч­ний талант поета й пророкували його літе­ратурне майбутнє. Звичайно, досвід творчих років, напружена робота над тек­стами, пошук "нової поетичної мови" стали наслідком появи низки цікавих по­езій, що склали неповторний Лесичів стиль, у якому переплелися тонка лірика і гострий драматизм, проблематика сучас­ності й відлуння минувшини, символіст­ське світовідчуття та філософський погляд на стиль та проблеми епохи, екзистенційне сприйняття дійсності й пошук себе, свого шляху в цьому таємничо-незбагненному світі, напружено-драматичному, а то й трагічному.

 

Філософський пошук "невидного, але відчутного обрію" між земним і космічним через заглиблення у власний внутрішній світ, екзистенційне переживання дійсності як сукупності реальних та ірреальних чин­ників, реалізоване в одній з поетичних фраз поета — "віддалюється все реальне", становлять художньо-філософську основу повоєнних поезій Вадима Лесича. В.Дер-жавин, аналізуючи збірку "Поезії", виокре­мив у ній зерно ірраціонального: "На майже скрізь сірому тлі прозаїчного раціо­налізму лірика Вадима Лесича справляє враження езотеричного вікна, несподівано відчиненого у великий незбагненний кос­мос... В глибинній неповторності цих шля­хетних і шляхетно оформлених почуттів — найкраще виправдання нашого національ­ного мистецтва на еміґрації"². Пізнання цього "незбагненного космосу", пошук віч­ності й себе на шляху до вічності, пошук "божественності" світу стали визначаль­ними філософськими концептами Лесиче-вої поезії.

 

Естетика лірико-філософських текстів Вадима Лесича, трагічно-оптимістичних за суттю, побудована на категорії "високого, піднесеного", духовного. Це й "естетика страждання", в якій уміщено "всю філо­софію мистецтва і всю його велич з таєм­ничими феноменами катарсису", та екзистенційного переживання трагічної дисгармонії світу. "Метафізичні рефлексії ще яскравіші в наступних його книгах "Крейдяне коло" та "Кам'яні луни", — під­креслює Тарас Салига. — Роздуми над при­родою та сенсом буття, що в його одвічному діалектичному конфлікті між протилежними силами (поняттями "бу­дуємо" і "руйнуємо") це, якщо хочете, ле-сичівський стан душі, його філософська сутність життєвої поведінки. Його герой не пробуває час, а живе мислячи, він філософ. Його сумніви — не песимізм, а шлях до себе, дорога до вищих ідеалів". Саме таким шляхом для поета є дорога до Бога, пошук тієї найвищої Істини, до якої приходять лише просвітлені уми, яка відкривається тільки тим, хто її прагне душею і серцем. Поет, аналізуючи свій життєвий шлях, "зборовши отруту сумнівів, зневіри", звер­тається до Творця:

 

Твій блудний син на пустирях землі. ("Не знаю, де ти...")

 

Поетичний світ Лесича настільки бага­тогранний, що вміщує в собі цілий всесвіт художніх образів, символів, мотивів. По­етові притаманне бажання не лише пі­знати, а й відчути життя в усій його повноті, осмислюючи і переосмислюючи, внутрішньо пропускаючи через себе й творчо переживаючи кожну його мить, — це, власне, і складає поетичне буття поета. Тому творчість Вадима Лесича репрезен­тує саме такий тип мистецького мислення, реалізація якого на рівні поетичного тек­сту з властивою йому художньою і сти­льовою специфікою, поетикою створює модель поетичного буття письменника, стає виразником його духовного світу, розкриває екзистенцію і світобачення митця, що постійно перебуває в динаміці, спираючись, з одного боку, на традицію, а з другого — вбираючи й акумулюючи те нове, що несе із собою дух часу, епохи. І сам поет, і його творчість завжди були спрямовані в майбутнє, у якому кожен новий день ставав не лише етапом пі­знання себе та світу, а й творенням себе як частини великого та незбагненного світу — прекрасного і водночас драматичного, трагічного.

 

Про поезію Вадима Лесича можна го­ворити й говорити, бо вона є напрочуд су­часною, тому що торкається тих вічних питань, які турбують кожного з нас... Ким я є в цьому світі? Яким шляхом іду? Що чекає мене і цей світ у майбутньому? Су­часна вона й тим, що завжди спрямована в майбутнє до "невидного, але відчутного обрію", спрямована увись, як гострі шпилі мюнстерського собору, що символізують одвічний злет людського духу "до вічних свіч сузір'я". Тому, як слушно зауважує упорядник книжки, "на щастя, Вадим Лесич до нас повертається — і розмови про нього будуть".

 

Сподіваємося на повернення в Україну і творів інших письменників-емігрантів, що побачать світ у започаткованій Тарасом Салигою серії "Розсипані перли".