"...СЛОВО В СЛЬОЗІ", або як народжуються твори письменника

...Таїна слова. Мене завжди буде хвилювати талант - нехай і не вершинний, але незаперечний, самобутній. Саме такою мені бачиться постать закар-патоукраїнця Андрія Дурунди -новеліста, повістяра, романіста, у творчості якого десь вловлюються мотиви закарпатських класиків Луки Дем’яна, Олександра Маркуша, Михайла Томчанія, Івана Чендея, а на загальноукраїнському обширі - Василя Стефаника, Марка Черемшини, Олександра Довженка, Євгена Гуцала...

Вгадуються - і не більше. Бо Дурунда - митець самобутній, самодостатній, зі свідомо сконтрольованою рукою, митець, який на кожній сходинці свого незаперечного обдарування проявляє незвичайну в нашу добу чесність та сумлінність. Для нього письменство - це насамперед творча структура, в'язання, будування — риси, що майже зникли в нашій літературній продукції. Рука митця, керована не лише самобутнім талантом, але й широким письменницьким і просто життєвим досвідом, ко-жночасно знає, чого шукати і як досягти визначеної мети.

Андрій Дурунда - один з найяскравіших, найпотужніших сучасних прозаїків Закарпаття, лауреат міжнародної літературної премії ім. Б. Лепкого та обласної ім. Ф. Потушняка. До всього ще й чудовий нарисо-вець, публіцист, літературний портрет якого написано до його 50-ліття.

Проза Андрія Дурунди - це світло, в якому живуть усі кольори сонячного спектра. І достатньо цьому світлу впасти на душу, як вона, подібно призмі, відбиває всі кольори веселки. Хоча веселка ця писалася Ду-рундою ой як нелегко. Про все це автор літературного портрета детально й водночас читабельно розповів у згаданому виданні.
Прозу Андрія Дурунди треба читати хоча б для очищення наших душ, для самопізнання. Це - міцне, коренасте дерево нашого роду (до речі, останній роман письменника так і називається - "Дерево на вітрах").

Уже дитиною-підлітком, чотири роки наймитуючи в чужих людей, аби вижити, Дурунда (він, як і я, родом з Міжгірщини) зненавидів словоблуддя, прислуговування будь-кому, а сягнувши заслуженого визнання як публіцист, прозаїк, цей чоловік найбільше цінує в людині Людину, волелюбність.

Інколи дивуєшся, як у його, здавалося б, аж надто вже реалістичних творах бурунить душа світу. А чого тут дивува-
тись? Душі людські проростають крізь єство письменника, мов зерна, які сотають з нього соки, живляться ними і зав'язують плоди.
Людина бойківської Верховини з її радощами й тривогами, сильна і немічна, відверта і підступна, покірлива і водночас гo-рда, бунтуючи, вихоплена митцем з самої гущі життя - саме така людина є домінантою творів цього прозаїка.

Його рідна Верховина, її неповторна краса у творах митця до випуклості зримо, відчутно одухотворені, олюднені. На всьому печать письменника-християнина. Людина і навколишній світ, природа в його творах - це єдиний, неподільний живий світ.

У книжках митця виразно звучать трагічні нотки, початок яких - аж десь на самому дні його душі, його безрадісного напівсирітського дитинства.
Що ж стосується віршів автора видання Михайла Ряшка, то вони слугують ще й своєрідними окремими розділами, оживлюючи літпортрет.
Залишається лише додати, що до змістовної, гарно і щедро ілюстрованої світлинами книжки розлогу і фунтовну передмову написав доктор філологічних наук, професор, літературознавець Микола Зимомря.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати