Тоді у продажу були великі рулони білого паперу по ЗО копійок і справно працювала Хустська фетро-фільцева фабрика. Відрізавши шматок від старого капелюха, П.Бедзір вмочав його у чорну туш і малював по нерозрізаному рулону. Лише потім окремі сюжети відрізалися одне від одного.
Виявляється шматком фетру можна досягати несподіваних ефектів: розводи, лінії будь-якої товщини, сіточки. Роботи є химерним поєднанням абстрактного орнаменту і реальних вражень. Є ряд печально-замислених автопортретів, що проступають крізь якусь димову завісу.
Багато чи то птахів, чи то стогів-оборогів. Якісь облітаючі кульбабки заполонили собою весь простір. І, звичайно, улюблений мотив — гіллясті дерева, символ людського життя, нашого внутрішнього світу, де все переплетено і розгалужено.
Спадкоємець Бедзірової майстерні Павло Ковач вважає, що кожна з цих робіт є піснею про наші гори, бо тільки у горах світ бачиться так панорамно, постає такими заплутаними структурами, і навіть душа у горах розпадається на якісь квадратики, промені, гру світла і тіні.
Мабуть, ці твори є спробою передати безпосередні враження від несуєтного спілкування з природою, той досвід медитацій посеред лісу, які так полюбляв художник. Не дбаючи за життя ні про що минуче, П.Бедзір не набув гідного його пошанування і по смерті, хоча масштабу його таланту не заперечує ніхто. Тому присутній на вернісажі скульптор Іван Маснюк виступив з ініціативою, аби усією громадою встановити в Ужгороді скромний пам'ятник цьому філософові Карпат.
"Закарпатська правда"
03 лютого 2007р.
Теги: